Розділ 2.

Ілля

Не пам'ятаю, коли я востаннє був у метро, але тепер розумію, чому оминав це місце раніше. Мабуть, в мене якась боязнь натовпу, адже сьогодні я вперше побачив перед очима все своє життя. Коли мене мало не розтоптали, це був лише початок. Далі почалися справжні голодні ігри, адже я, перепрошую, зайняв місце когось із постійних мешканців цього великого підземного світу і мало не отримав по писку. Ледве знайшов місце де можна було просто зупинитися і віддихатися від цієї пригоди. Я навіть зловив себе на думці, що, мабуть, пробігтися голяка по офісі було б не так принизливо, як ось це все. 

Незнаю, скільки часу я тут простояв і, якщо по-правді, то це мав бути перший і єдиний раз, коли я погодився на цю фігню з перевдяганням. Тут і дурню зрозуміло, що нічого не вийде, тому так і буде. Виконаю яке-небудь дурне бажання Дена і повернуся до свого звичного способу життя. 

Вирішую і в цю ж мить зустрічаюся з великими блакитними очицями незнайомої білявки. 

— Ось, візьми, — це вона до мене? Витріщаюся на свої перші зароблені гроші і не можу в це повірити!

— Дякую, ви дуже щедра, — а ще гарна і від неї приємно пахне. Білявка так уважно мене розглядає, що мені стає якось не по-собі. Ні, крихітко, ми точно не знайомі. Я б таку запам'ятав, а може, навіть декілька разів.

— Слухай, чому ти тут стоїш? Чому не шукаєш роботу, адже я бачу, що вона тобі потрібна? — Запитує білявка, а я взагалі не знаю, що відповісти. Стою як баран і блимаю очицями, наче дівчини ніколи не бачив. Чорт,  треба щось відповідати, а то вона точно подумає, що в мене не всі вдома.

— А хто мене такого кудись візьме? В мене немає ні житла, ні одягу, а цих грошей вистачить хіба що на їжу, — ділюся своєї щирою думкою, адже я б такого страшилу в свій офіс точно не взяв. 

— Але ж ти не завжди тут стояв, правда? — Запитує щиро, а я ледве стримуюся, щоб не заіржати! Звісно, не завжди! Крихітка уявлення немає, з ким розмовляє! Я тут вперше і востаннє, але ж вона впевнена, що бачить перед собою людину з важкою долею і дивиться на мене з таким щирим співчуттям, що мене це конкретно починає дратувати!

— Не завжди, — відповідаю якомога серйозніше. Все ж таки версію ми з Деном підготували переконливу. — Колись в мене була квартира, яка дісталася мені від бабусі, і, яку згодом відсудила якась далека рідня. Після того, як я втратив житло мене звільнили з роботи і почалася довжелезна чорна смуга, яка триває дотепер. Якщо це все, то йди куди йшла, — вимовляю трохи роздратовано, тому що сам мрію якнайшвидше звідси звалити і заглушити свій сьогоднішній стрес в компанії якої-небудь красуні. Не скажу, що я ніколи не брешу, але цю дівчину дурити мені капець, як соромно. Історія звісно, правдива, але вона не про мене. Це в Дена була така лиха доля і він опинився, майже, на вулиці, але йому допоміг я, а тепер, схоже, ця блонда, хоче допомогти мені! Знаєте, дієва така історія! Кому треба — сміливо беріть і користуйтеся, адже я, здається, вже прилаштувався в добрі руки, сам того не усвідомлюючи.

Наче, перебуваючи під її чарами я погоджуюся на допомогу і, мов той вірний пес прямую за своєю хазяйкою прямо до високої багатоповерхівки.

— Куди ми йдемо? — Нарешті запитую, тому що підозрюю, що до себе додому невідомо кого, Саша точно б не привела. Проте і тут білявка мене відверто дивує!

— Сьогодні переночуєш у мене, а завтра я допоможу тобі знайти житло.

Ні, вона точно ненормальна! Це що такого могло трапитися в її житті, щоб вона наважилась на такий відчайдушний крок? Хоча, це ж чудово! Здається, фортуна мені посміхнулася! Ден точно помре від шоку!

***

— Квартира в мене невелика, кімната одна, диван теж відповідно один, тому ти спатимеш на підлозі, — я застигаю у передпокої адже уявлення не маю, як поводитися і що робити далі. Я ж не думав, що наші з Деном ігри зайдуть настільки далеко!

Саша прискіпливо дивиться на мене, поки я мов той баран витріщаюся на її груди. Здається, її кофтинка аж занадто облягаюча, а столичних дівчат я скуштувати ще не встиг. 

— Чого застиг? Знімай куртку і взуття. Зараз я дам тобі тапочки і новий одяг.

— Одяг? — Вішаю куртку на вішак і стягую брудні кросівки. Звідки в неї чоловічий одяг? Офігіти, а може, вона взагалі заміжня і зараз сюди прийде її чоловік? Я ж не запитав навіть елементарного! Мабуть, зараз якраз пора це вияснити. — Ти заміжня? — Ставлю питання в лоб зустрічаючись з похмурим поглядом білявки. Саша, здається, взагалі обурюється від цього невинного запитання.

— Нізащо! — Шипить, наче кішка. — Одяг від колишнього козла залишився. Думаю у вас один розмір, ходімо, — зиркає так проникливо, що я починаю її боятися. Якось дивно вона відгукується про свого колишнього. Він, хоча б живий?

Поволі ступаю за нею до вітальні, роздивляюся квартиру. Невеличка, але стильна. Моя, звісно значно більших розмірів, але це таке.

Саша відчиняє шафу і починає перебирати речі свого колишнього: футболки, штани, шорти і навіть шкарпетки. Все це добро летить на диван, а я досі не вірю, що це відбувається зі мною. Наче, кошмарний сон!

— Може, ці речі краще йому повернути? — Запитую, помічаючи, що футболки доволі відомого бренду. Аж цікаво стало, хто тут жив до мене.

— Хороший ти хлопець, Ілля. Добрий, — дивиться зі співчуттям. — Не збідніє на декілька штанів і футболок. Повір, в нього достатньо грошей, щоб купити собі нового шмаття, а цей піде на благодійність, тобто на тебе. Як добре, що в пориві емоцій я не викинула його речей. Бачиш, згодилися? — Здається, вона вперше всміхається за цей вечір, а мені вперше в житті так соромно, що хочеться вмерти.