Епілог

Тепер у мене велика сім'я.

Що це таке для людини, яка росла сиротою під наглядом діда, який жив для того, щоб я росла щасливою, але якому було завжди ніколи? 

Як я собі раніше уявляла сім’ю - це дід, тільки помножений на кількість членів сім’ї.

Ну тобто це люди, які тебе розуміють, підтримують, іноді балують, іноді сварять, розказують замість казок правду життя та вчать на власному прикладі й радіють, коли ти живеш своїм розумом.

Але життя показало, що велика сім’я - не така.

Ну у мене не така.

Тільки Макс  і трохи Бурий схожі на діда. Бурий трохи більше, бо не переймається тим,  що життя наб’є мені гулю на лобі або я заб’ю колінко. Він знає, що так і буде, причому  не раз. І що від цього ще ніхто не вмер. І він мене може дечого навчити з того, що може  й не гарно робити,  але воно врятує, коли прийде біда.

От тільки він мій підлеглий. І не  може ні насварити, ні примусити.

А Макс може мене вчити й може навіть мені наказувати,  бо він старше, і не тільки за званням. І досвід у нього, і взагалі він динозавр. Тільки він робить таку драму з гулі на лобі та забитого колінка, що аж мені самій стає страшно  - за нього. І це відбиває охоту,  ні не до набивання гуль, а до того, щоб йому  про них розказувати.

І я тепер наче сама  собі дідусь. Мабуть, це і  є дорослість.

У мене  з’явилися дві бабусі. І це невимовно приємно. 

Вони мене годують, щоб  я не вмерла від дистрофії,  і жаліють, бо думають, ніби я забагато працю.

Це не дало мені стати вправною кулінаркою. Бо нащо вправлятися, коли й так кожен день, мінімум три рази, у тебе смачна їжа.

Колись я не знала, що таке фрикасе. Тепер я не знаю, як я могла цього не знати.

Особливо мене балує баба Галя. Бо вона на пенсії, у неї більше часу. Та й покликати коменданта на смачну вечерю є зайвий привід.

Але і Валькірія намагається не відставати, хоч у неї й робота, і генерал. 

У  них з бабою Галею, по-моєму змагання. І вони явно в курсі, хто сьогодні набрав  у ньому більше балів. Правда змагаються вони не за мій одобрямс.

І ще через те, що у мене дві бабусі  і є кому пожаліти мій лоб і колінка, я, мабуть, не боюся робити нічого з того де є такі побічні  ефекти. І на роботі мене за це одночасно цінують і сварять. Як і Макса.

Сварить в основному генерал, який ще не так давно  претендував на  роль мого дідуся.  В основному на те, щоб повчати історіями з життя нашої контори й розповідати власні мемуари, до речі цікаві. А також  роздавати дисциплінарні покарання за гулі й збиті колінка.

Ну він так і  Макса виховував.

Але тепер генерала попустило. Бо є і кому слухати мемуари та захоплюватися  ним як генералом і чоловіком. Бо Валькірія в захваті від його розповідей, а він в захваті від неї.

І є кого в перервах між цим вичитувати за незначні побутові  травми та позастатутні відносини  у сім’ї.

Тому що  у нас  нарешті є хтось молодший за мене, алілуйййяяяя!

І ми з Максом, як паршиві вівці, яких і не перевиховаєш, і не викинеш із сім’ї, з появою дитини у донни зітхнули з полегшенням.

Бо тепер вся увага, і весь виховний запал, і вся надія сім’ї зосереджена - тадаммм! - на Коханому, його Донні та їх дитині.

Ми  всі з захватом дивимося серіал про них.

Я, Макс, Забудько й Бурий - з безпечної віддалі, А Валькірія, Баба Галя й генерал, як це звично для сучасного театру, часто вилазять на сцену й беруть участь в постановці, відтираючи головних героїв від рампи.

Особливо коли головні персонажі на їх думку не так виховують свою дитину.

О, тоді ми четверо ховаємося під столом і молимося, щоб цю чашу пронесло повз нас якомога скоріше.

А потім ще довго перезираємося з розумінням того, як нам не пощастило в житті, що у нас не було стільки бабусь і дідусів, на наше сирітське щастя.

І нікому не було діла ні до того, що манна каша не корисна, ноги промокли, діти не хочуть з нами гратися або навпаки занадто хочуть і граються так, що хоч би ми залишилися цілі., що приклад батьків не педагогічний, що треба розвивати у дитині все й одразу, а якщо в добі на це немає часу, то тим гірше для доби та краще для дитини.

Особливо розвитком дитини переймається баба Галя. Вона впевнена - її син ступив на криву стежку тому, що у нього в дитинстві не було розвивалок і спорту, а вона працювала на трьох роботах, щоб він міг  нормально харчуватися і не виділятися в погану сторону поруч з однокласниками, у яких були повні сім’ї й багаті батьки.

Довести бабі, що саме через це він все життя сидів на шиї у жінок і дозволяв їм все для нього робити, ще й позбавляв їх  статків - неможливо. Та й ніхто цього не робить, бо серце у неї слабке, а   недавно прийшла звістка, що арештанта, про якого вона думає ніби він - її син, знайшли повішеним на простирадлі в окремій камері. Ну так. Нікому не дозволено красти з общака,  який, до речі, досі не знайшли. І це йому не найгуманніший суд. А вирок крадіїв, яких він обікрав.

Бабі Галі нічого не сказали. І вона продовжує чекати та виховує онуку. 

Зате город баби Галі в селі тепер завжди ретельно скопаний. До селян дійшла якимось дивом непевна чутка про незліченні скарби, закопані на ньому сином баби Галі в останній приїзд.  І тому тепер на город до неї справжнє паломництво, а платити за скопування не треба. 

На городі ростуть мої обожнювані помідори та трохи всього іншого. з тих пакетиків, що продаються для  городян, у яких є дачі. Розсадою під це зайняті всі сонячні підвіконня в приміщеннях моєї фірми, це додає затишку і гостинності, як кажуть численні клієнти.

А мама Валькірія каже, коли баба Галя не чує, що це неподобство.  Але вона теж любить городину від баби.

Ну як від баби.

Тепер ми всі  - батраки на цьому городі в період прополювання бур’янів та збору врожаю.

Що генерал заборонив спеціальним наказом - так це саджання картоплі. І навіть Макс після цього до нього сильно потеплішав.