Несподівані родичі та дещо про гроші й родинні почуття

Всі повернулися на звук. Двері прочинилися щирше, й до нас ввійшла баба Галя.

Вірніше не до нас. Вона йшла до Донни, наче нікого не бачила, крім неї. А може і не бачила.

- Ти дружина мого сина? - спитала вона  тремтячим голосом. - Давно?

- Відразу після випускного. - відповіла Донна й зіщулилася.

Здається, вона подумки уже не була одружена. І я навіть не подумала за це картати Коханого. Бо зараз хто завгодно, хто б міг її підтримати, був краще, ніж нічого. Хоч, як на мене, вона б мала спертися на Бурого. Той би дуже цінував би такий дарунок долі, а не цей плейбой мамчин…

Баба Галя схопила Донну за руку, яка на мить виявилась вільною від рук Коханого.

Тут всі наче прокинулись. 

Валькірія пильно придивилася, хто це сидить так близько коло її сина, а баба Галя теж помітила, що її невістка  якось не так себе поводить, як належить дружині, чоловік якої в біді. 

І поки не сталося скандалу, я взяла бабу Галю й посадила її біля себе.

Стара  підбадьорилася. І тільки я одна знала - чому. Де невістка, там і онуки.

Валькірія грізно глянула на сина. Але нічого не казала й терпляче чекала на пояснення, а не сварила. Вона напевне ніколи б не простила йому зв’язку із заміжньою жінкою. Бо це була не так давно і її особиста трагедія.

Але син і не думав відводити погляд.

- Ми з моєю Донною, тобто з Любов’ю, одружимося, як тільки будуть готові документи на розлучення.  - чітко й спокійно проказав коханий.

Баба Галя знову поникла й з розумінням кивнула.

Звісно, хто ж дожидатиметься з тюрми чоловіка, якому світить величезний строк. Тільки вона, його мати. Її губи знову стрімко синіли. Ми з Бурим забігали коло неї, мама Валя викликала швидку, я капала на цукор якісь ліки з різким запахом.

Донна з жахом дивилася на стару незнайому жінку, яку своєю неправильною поведінкою довела до гіпертонічного кризу. 

Коханий вперто тримав її за руку. Здається після тої драбини він вважає, що з нею станеться щось страшне, якщо він її відпустить.

А Бурий був з вигляду незворушний.

- Бабо, це життя. - сказав він, підкладаючи їй подушку під спину. - Ви поки живі, надія завжди є. А як зараз себе доведете, так і не взнаєте, що буде далі. Поки всі живі, нема нічого непоправного. 

Тоді баба Галя, ця відьма і баба Яга з залізними зубами й поганим характером, обійняла нас із Бурим і нарешті заплакала по-справжньому, не стримуючись.

Вона підслухала, мабуть, все ж не все. І зрозуміла тільки, що її син нащось хотів зробити щось страшне. А чому - не розуміла.

Вона не знала, скільки строку дають за таке, але явно здогадувалася, що багато.

Її горе й розгубленість були такі великі, що навіть Валькірія, яка могла дуже постраждати від того психа, її пожаліла.

Може вона навіть подумала, що зв’язок її власного сина з  заміжньою жінкою - то не такий страшний гріх в порівнянні з тим, що скоїв чужий син. І коли баба Галя виплакала перші сльози й випила ліки, прописані їй від серця і для спокою, то попрощалася з усіма, а із невісткою окремо.

А швидка все не їхала. Так буває, коли скажеш вік хворої.

Бурий відвів її знов спати, розказуючи, що бабі треба берегти себе, щоб діждатися сина. 

Коханий з викликом подивився на нас із Валькірією і твердо сказав, що вони з Донною  кохають одне одного уже давно. Цілий тиждень. І таке пережили разом, що тепер немає сенсу ховатися. Вони присяглися побратися, якщо залишаться живі - ще на тій драбині, куди їх загнали бандити. Бо мати ж сама знає, кого вони шукали, коли той псих знайшов її з генералом. Вони їх шукали. І не пожаліли б, якби впіймали.

Вони тоді постукали до них у кімнату. Донна думала, що то комендант. І відчинила.

А то були два чоловіка з охорони її дому. 

Вони сказали, що треба зараз же дуже спокійно й тихо повернутися додому. Що чоловік усе прощає, але треба поговорити й все вияснити.

Тільки чомусь Лисичка, що виросла в душі Донни за цей час, показала зуби, явно вимагаючи,  щоб Донна не здумала їм вірити. І Любов була з нею абсолютно згодна.

Вона сказала, що їй треба одітися, і нехай вони почекають під дверима, бо вона соромиться. Вони ж бачать, що тікати тут нікуди.

Тоді один з тих страшних людей шарпнув її до  себе і сказав, що вона може дійти до машини й так. 

А Коханий підскочив і став між ними, вперши руки в одвірок, і сказав, що дівчина одягнеться.

Тоді другий без розмаху проштрикнув його долоню чимось гострим і тонким і сказав, що це аванс. І якщо вони здіймуть галас, то тікати й правда нікуди. І дівчинка постраждає. А телефони нехай віддадуть на зберігання. Щоб не було спокуси здійняти галас.

Коханий похмуро віддав свій смарт.  А Донна сказала правду -   що її телефона нема. Загубився десь - можуть обшукати, якщо не вірять.

Вони не стали обшукувати, бо її телефон і справді не відгукувався на дзвінок. Дали п’ять хвилин на збори й вийшли.

Було дивно чути від завжди тихих і ввічливих охоронців власного дому таке.

Але Донна відкинула і здивування, і паніку. І  уже діяла, як автомат, пам’ятаючи, що сказав Бурий про тумбочку й драбину.

І як тільки двері за охоронцями зачинилися, вона тричі стукнула по тумбочці, сказала кодове слово і відчинила вікно. 

Перевдягатися було ніколи, а зав’язати  Коханому руку нічим. Він підсадив її та виліз слідом. 

Вони вчепилися в іржаве залізо і принишкли. 

Через хвилину з кімнати, яку вони так поспішно покинули, вчулися тихі матюки, і голова одного з охоронців висунулася у вікно. І він знову брудно вилаявся, проте  якось тихо і безнадійно. І навіть питати не став, чи збираються  вони повертатися у кімнату. А просто зачинив вікно, щоб і справді не повернулися. 

І з тої хвилини час виживання цих двох беззахисних голубків пішов.

Коханий пам’ятав ці години як роки. Бо коли виявилося, що ні вверх,  ні вниз дороги немає, донна впала у відчай.