Валькірія і генерал, а ще версії і сумніви

Поки мені розказали все це, вибачаючись, що подзвонили тільки Максу про бандитів у ліфті, я доїхала до відділку. 

Попросила водія нікуди не від'їжджати, показавши йому на всяк випадок посвідчення з контори. Й пішла на штурм, твердо знаючи, що мені поставлять всі можливі перешкоди на шляху до визволення двох нещасних свідків, що постраждали і з моєї вини. Бо наші контори не дружать між собою.

Йшла по казених воридорах, зціпивши зуби й стискаючи кулаки. Моя вина, тільки моя. З нимимогло трапитися найгірше, тому що я просто повірила  в гуртожитку безпечно.

Але на мій подив, їх уже відпускали, відібравши пояснення, хоч і не повіривши жодному слову про те, що це був єдиний вихід, щоб  врятуватися від бандитів. І тоді Коханий сказав, щоб просто їх залишили ві спокої, що вони коуч з ученицею, а перформанс - то одне з завдань. Просто не знали, що драбина аварійна. І руку він пробив на драбині гострим уламком.

Тоді всі повірили, пообіцяли великий штраф і промили рану на руці хлопця  перекисом, а потім дали обом голубкам підписати протокол.

Просто було всім видно, що вони молоді. дурні та закохані. І  штрафувати їх треба, але вони самі себе уже наказали більше, ніж отримають штраф за свої дурні витівки. 

Тому коли я прийшла брати їх на поруки, пропонувати заставу і навіть залишати себе замість них у відділку, мені їх і так віддали. Синіх, замерзлих і в шоку від того, що все закінчилося, а вони живі й разом. Я віддала донні свою куртку сказала, щоб вона не хвилювалася, але їй доведеться пожити не в гуртожитку, а у мене, поки Макс не скаже, що можна розійтися по домівках.

І ще я їх попередила, що мамі Валькірії поки не обов’язково знати про той жах, що вони пережили. Бо вона побувала в заручниках і, мабуть,  теж пережила велике потрясіння. А руку, поранену брудним ножем, треба не поливати перекисом і ховати за спину,  а показати лікарю. 

Коханий сказав, що рука майже не болить. Хоча було видно, що болить, ще і як.

Але він обнімав донну обома руками, і не скаржився, що мене вразило більше навіть, ніж їх страшна пригода.

Коханий закутав донну у мою куртку, що була їй замала в грудях, але все ж зігрівала трохи,  і притулив її до себе, хоч його самого ще трусило від переохолодження.

А потім  кволо поцікавився, чи вижив терорист, що поліз до мами.

Гм. Дивні у них з Максом уявлення про Валькірію. Вона ніжна, як дитина.

- Не знаю. - сказала я, прикро вражена синовньою черствістю.  -  Винесли його на ношах. Тільки не кажіть, що я це сказала. Бо може це таємниця. І особливо не кажіть при бабі Галі, якщо вона уже прокинулася.

Ніхто з них навіть не спитав що то за баба Галя. Вони взагалі по-моєму не цікавилися навколишнім світом і були заглиблені тільки у свої спільні відчуття.

- А Валькірія нам усе розкаже, я як раз перервала її на початку історії. - сказала я тим, що тільки удавали, ніби слухають. -  А ви теж мені все розкажете, тільки не в таксі, а наодинці.

- Тільки не кажи матері, що у мене поранена рука. Скажи - порізався,  коли чистив картоплю. - нарешті відізвався турботливий  мамин син.

- Якщо я скажу, Коханий, що ти чистив картоплю, вона точно інфаркта вхопить.  Скажу, що розбив пляшку. Тоді повірить і не сильно перелякається.

- Нічого не кажіть. -  почувся тихий голос Донни. - Не треба брехати.  Воно потім колись вилізе і буде незручно. Поранився,  і все.

Бідне янголя. Я розчулилася до сліз.

Коханий погладив її по голові здоровою рукою і сказав - нехай так. 

Чим мене здивував ще більше. Бо він не терпить, коли його ідеї не приймають.

Але я, мабуть, за сьогодні уже втомилася дивуватися.

Ну я так думала, поки ми не приїхали і не почули розповідь Валькірії про те, як вона пішла відчиняти посильному з ресторану, який мав привезти блюдо від шефа, а відчинила бандитові, який приставив їй до голови пістолета і завів у переговорну.  Де вони  генералом обідали - сором’язливо додала мама Валя, не наважуючись подивитися на сина.

А якби подивилася. то могла б і здивуватися. Син чомусь посміхнувся і підморгнув мені змовницьки, кивнувши на матір, що роздивлялась носки своїх черевичків під час розповіді.

Це ж треба!  Де той капризний мамин синок. що не терпів, коли вона відволікалась на когось або щось, а не віддавала всю увагу йому?

Ми сиділи біля каміна, де майже прогоріли дрова, принесені Максом. 

Було вже темно, але нікому не хотілося запалювати верхнє світло. Ми були всі живі і майже здорові. І на нас чекала незабутня історія.

Адже не кожен може похвалитися, що був заручником бандита і не постраждав.

Бурий почав з питання.

- Так. я не пойняв. А чого генерал його одразу не вирубив?

 Валькірія одразу образилася за генерала.

- От ти й вирубиш, коли у бандита буде пістолет, а твою знайому і пістолет нічого не розділятиме.

- Ну це ясно. - неохоче згодився Бурий. - А чого він сюди приперся, звідки знав, що генерал тут? Ну не за вами ж він прийшов, перепрошую, мамо Валю, не хотів образити.

- Буренький, він прийшов за тобою. Це було єдине місце де тебе ще не шукали. Те, що тут обідав генерал, він не знав. Він хотів узяти в заручники вас трьох. І щось страшне робити, якщо йому не дадуть прохід до кордону.  То щастя, що ми тут були, а не ви. Він таке говорив, то просто жах якийсь, я не хочу вас лякати, й згадувати не хочу.

Валькірія поринула у спогади, тому не бачила, як зіщулилась Донна, а Коханий  її пригорнув  і поклав її голову собі на плече.

А я уявила, як той псих викидає через вікно моєї переговорної чиїсь пальці, щоб усі зрозуміли, які у нього серйозні наміри.

Чому пальці? А  тому,  що Валькірія так уважно розглядала свої руки, немов дивувалися, що вони все ще на місці.

От тварюка, налякав її.

- А генерал що? - неввічливо перебив Бурий її роздуми. Було видно що генерали і взагалі спецслужби дуже багато втратили в його думці про їхню крутість.