Комендант, голубки на драбині Й ще дещо

Між тим у будинку щось ще відбувалося. Фура стояла віддалік, і мені було погано видно, тому навіть довелося наполовину висунутись з вікна і триматися міцніше, бо на наш ґанок вийшов забудько.Та не один, а в супроводі двох охоронців. І вони його скоріш за все охороняли, щоб не втік.

Гм. Ще одна криса? Тоді навіщо він з нами їхав назустріч арешту?

Але  Макс повівся з ним чемно. Мій динозавр  посторонився, даючи капітанові забудьку вільно пройти, і демонстративно поплескав арештанта  по спині, чим явно підтримав. І навіть генерал не скривився і нічого не сказав. Хоча він більше дивився на Валькірію. Причому без свого звичного кисло-іронічного виразу.

Ой, чує моє серце, щось між ними відбувається. Вік у генерала - як раз для останнього відчайдушного кохання. А Валькірія - просто створена для того, щоб її кохали відчайдушно і віддано.

От сміху буде, коли у Коханого буде вітчим генерал і Макс - звідний братик. Комусь тоді точно буде не до сміху.

А потім я побачила таке, що забула про все і  зробила спробу затулити собою вікно фури. Бо ще двоє у формі винесли когось третього на ношах. І він був у цивільному, а його зачіска і лице з заплющеними очима занадто вже нагадували мені дона Педро. Не треба, щоб баба Галя таке бачила.

І після того, як ноші занесли  у спецмашину  нашої контори, нарешті мій дім покинула і технічна служба. Тоді все оте обладнання й люди, що тільки що оточували нашу оселю, наче розчинилися в повітрі - так швидко всі роз’їхалися.

І залишилися тільки ми з Бурим, баба Галя, Макс і Валькірія. А генерал поцілував їй руку і поїхав завершувати операцію. 

Ви б це бачили! Валькірія подала йому руку для поцілунку, як королева, що таке робить кожен день. Але не знехотя, а  благосклонно.  

Гм. Знайшла до кого бути прихильною.

Як цей  кар’єрист до неї під’їхав? Невже то був у нього такий привід для знайомства - дати себе захопити терористові, щоб мій Макс потім рятував обох?

Ну або я чогось не знаю. Хоча я багато чого ще не знаю в цій історії. 

Макс був уже поруч з фурою і заспокійливо мені посміхався. Це значить, що мене є від чого заспокоювати? І він все ж якийсь надприродно швидкий. Тільки що ж був біля воріт, і уже тут,відчиняї двері кабіни.

Макс допоміг бабі Галі вийти, притримуючи ковдру у неї на плечах, і повів її додому, а ми  з Бурим йшли позаду, як почесний ескорт. Валькірія впустила нас всередину і сказала, що в кімнаті для перемовин трохи не прибрано. Тому ми пішли зразу в жилу частину.

Я спитала, чи не треба лікаря, а Макс сказав, що лікар уже оглянув стару жінку, все, що треба, дав з собою, і вона скоро засне, тільки треба високу подушку й посидіти біля неї по черзі.

Тоді Бурий сів чергувати першим, я пошукала для Валькірії якогось Максового светра.  І знайшла гарний кашеміровий, щоб мама Валя не ходила так, як їй незручно. Бо вона ніколи не ходить розхристаною із відірваним коміром.

Їй я запропонувала теж поспати поки що, бо потім, мабуть, буде ніколи. Вона спочатку пішла наверх,  але з  півдороги вернулася і сказала - якщо мені не розповість, що тут було, то зараз лопне.

Я звісно одразу  згодилася слухати. 

- От тільки торт пропав. - з жалем сказала Валькірія. Але нічого, новий зроблю.

- Ви його тортом відганяли? - спитала я жартома.

І Валькірія нарешті посміхнулася.

- Ні, торт упав на підлогу, коли генерал забирав у бандита пістолет. - вона чомусь почервоніла й опустила очі.

Ми з нею пішли до камінної, де  Макс уже розвів вогонь і дожидався мене, щоб сказати те, що я й так знала -  йому теж треба бігти, хоч практика й не закінчилася. А мені поки що не треба. Але він віддасть звіт і приїде так швидко, як зможе.  

А мені привіт від коменданта. І щоб ми з Валькірією краще відпочивали. Бо він знає цього старого зануду. Генерал потім замучить допитами. 

І Валькірія знову почервоніла.

Я здала Максові коробочку з камінцями під розпис і опис. 

І тільки тоді  Валькірія почала розказувати, що генерал приїхав перевірити, як там свідок, тобто Бурий і потім вони вирішили пообідати, і тут…

І  тут Бурий просунув голову у двері й покликав мене на хвилинку.

Я подумала, що з бабою щось, але ні. Вона спала і важко зітхала уві сні, але губи  в неї не були сині.

А Бурий сказав пошепки, що наших хуліганів забрали до поліції. 

- За що? Вражено спитала я.

- За хуліганку, я думаю.- іронічно відповів Бурий, сам знатний хуліган в минулому.

- Ти,  Бурий, думаєш щось не те. Ну які з них хулігани. Нехай Коханий, і то побоїться засмучувати матір. А донна?

- Нічонезнаю. Ти б поїхала і сама взнала. Бо мені вони нічого не скажуть, ти ж розумієш, Мала.

- Ага. - ще б не зрозуміти, хто відповідає за свідків.

 І я сказала Валькірії, що мене викликали до Макса, це на годинку, не більш. І нехай вона мене дочекається, бо я теж  лопну, якщо не взнаю, що тут сталося.

Тільки б вона послухалася й відпочила. А не дізнавалася, як справи у синочка. Краще я спочатку все взнаю, а потім ми обережно розкажемо, що ж там сталося. Або не скажемо. 

Головне, що вони не на тій страхітливій драбині, а все інше ми вирішимо.

По дорозі до воріт подзвонила Максу, як ревнива дружина - на роботу, саме в той момент,  коли він дуже зайнятий. І сказала, що їду в відділок біля общаги, а Валькірії щоб поки що нічого не казав.

- Ну я зараз когось… - сказав Макс і відключився.

А я викликала таксі й поїхала.  

По дорозі ніяк не могла вирішити - чи почати з порогу вимагати, щоб віддали мені важливих свідків, розмахуючи пропуском стажистки нашої контори, чи краще чемно попросити за  недоумків, що просто хотіли стати зірками Тік Току і нікому не хотіли завдавати прикрощів.

Але так і не вирішила, а по дорозі зателефонувала комендантові, щоб на всяк випадок знати, що там насправді трапилося.

Комендант  мені зрадів, як рідній. І сказав, що зараз мамочки з колясками його лінчують, як він не полагодить ліфта. А він не може. Бо ліфт відключив, щоб затримати в ньому в ньому дуже підозрілих особини, які хотіли вивести з гуртожитку ту пару, яку я рекомендувала, ще перед світанком. А тепер двері зламали, коли ї витягали. І  треба ремонтників, бо він відключив так, щоб не можна було зразу полагодити.