Бурий починає розповідь

- Спи. - відізвався Макс на моє "ясно". - Зараз сказати не можу нічого. Але  план у мене є. І не один. Думаю, може твого Бурого треба брати до нас. А донну Розу разом з Коханим віддати у цирк. Говорючими мавпами.

- Ти зовсім не боїшся за батька і маму Валю?

- То нехай терорист боїться, що здуру з ними зв’язався, мала. Спи, кажу тобі. Я боюся тільки за хворе серце однієї баби. І за твій спокійний сон. Я ще не відійшов від того стресу, коли ти мене кликала і не могла прокинутися. Пожалій мою тонку нервову натуру, спи.

Ого! Коли цей чуйний, як двотаврова сталева балка динозавр натякає на слабкість натури, то не з просту, ой не з просту. 

- Максику, як ти такий спокійний і все продумав, то може забудько… тобто капітан Даценко, поведе фуру, а ти поспиш?

- Може ти перестанеш мною командувати хоч на роботі, мала? Я схожий на самовбивцю чи придурка? Він і поведе. Трохи пізніше. А ти, коли переростеш мене у званні, тоді й  будеш віддавати накази на роботі. А зараз наказую я. І я наказую тобі спати.

Може ви здивувалися, коли почули про цирк в і про те, що Бурий перспективний для нашої роботи? Я - ні.

Я здивувалася тільки з того, як генерал зміг опинитися в заручниках.  І не розуміла, нащо дону Педро Валькірія з генералом, причому аж настільки, щоб він прийшов до мене в дім за ними. І звідки у мене в домі взагалі взявся наш генерал.

І звичайно потім все роз’ясниться. Але спати я більше не могла від адреналіну й невідомості.

Тому, як тільки стало трохи світлішати, я розбудила капітана забудька й сказала, щоб він помінявся з Максом місцями.  

Ми всі троє шепотіли, щоб не збудити стару.

Я шипіла, як розлючена змія.

І Максу все ж  довелося розказати забудькові, що треба слухатись, коли я таким тоном щось наказую й у мене замість очей щілини та не видно губів, бо вони закушені від злості. 

Бо в гніві я страшна, а ще  злопам’ятна. І скоро стану їх старше по званню і все пригадаю, як не слухатимуться.

Капітан спробував посміятись, але перестав, коли Макс помінявся з ним місцями на ходу, а я сповзла вниз до свого динозавра. 

Сидячи накритою полою його куртки та слухаючи стукіт наших сердець зовсім поруч, я уже не так сильно нервувала,  і ми навіть встигли ще трохи поспати. І може навіть трохи виспалися, зовсім  не думаючи, що баба Галя зараз прокинеться і побачить таке неподобство і здогадається, що ми зовсім не дядько з племінницею. 

Хоча звісно це був би для неї найменший привід для того, щоб рознервуватися.

Але стара дуже спокійно і тихо спала, я навіть полізла зранку послухати, чи баба взагалі дихає.

Потім вона все ж прокинулася,  Макс знову сів за кермо, а забудько поліз наверх до баби й щось їй довго розповідав, тримаючи за руку, втішаючи, та час від часу капаючи на цукор ліки. 

Баба тихо зойкала і, здається,  плакала, забудько переконливо і спокійно вмовляв її, що так буде краще. І строк Арсенові дадуть менший, якщо мати його вмовить відпустити заручників і добровільно здатися. І потроху вмовив не сильно переживати, а подумати що вона може сказати і як переконати. Матір послухає хто завгодно, казав капітан Даценко і чомусь відводив очі. 

Я розуміла, що тут щось не так, але мовчала і не питала. 

І щоб не боятися за серце баби Галі, бо тут нічим не допоможу, я стала  гадати, що там могло статися за одну ніч, але вгадати не могла.

Але потім  учасники цих подій мені все розказали, правда кожен трохи по-іншому.  А генерал взагалі й не подумав нічого пояснювати, тільки вимагав звітів, описів речових доказів і удавав, що взагалі не був у заручниках. І тому ганяв підлеглих у хвіст і гриву. Але я все одно дещо дізналася від нього, коли вони з Максом при мені доводили один одному, що таких треба гнати з контори в шию.

Ну це у них сімейне і буває мінімум раз на місяць. Я уже не звертаю уваги.

Але краще я вам розкажу  все послідовно.

І почну з того, що бачила сама.

Так от,  ми їхали з великим перевищенням швидкості, нікого не збили, хоч багатьох налякали, а ще більше розсердили. 

Макс мовчав, його пальці, що вчепилися в кермо, побіліли, а очі дивилися тільки на дорогу.

Ми теж затримували подих  на кожному обгоні, аж поки не приїхали просто  під мій дім, де охорона нас мовчки пропустила. І ми стали так, щоб фуру і нас не було видно з вікон і з камер.

До нас підійшов якийсь чин з не нашого відділу і попросив підготувати матір до переговорів з терористом.

- Я готова. -  сказала бабця і міцніше зав’язала теплу хустку під підборіддям.

Забудько вийшов з нею, вона тримала його за лікоть, але йшла твердо. 

Макс трохи почекав, поки  не почулися звуки бабиного голосу, посилені мегафоном, поцілував мене і сказав сидіти тут.

І не вилазити ні до кого, ні з ким і ні про що не говорити й терпляче чекати, бо це може бути довго.

Перший мені все розказав Бурий, який заліз в кабіну і вільно розсівся на водійському місці. 

Для нього все почалося з того, що генерал знову приїхав на обід,  побіжно глянув на Бурого, який кашляв і шмаркався у паперові серветки. Генерал сказав. що бачить значне покращення, відвернувся і миттю забув про хлопця, перемкнувши всю свою увагу і харизму на Валькірію. Бурому було все прекрасно видно через камеру нагляду й чути через ще один пристрій.

У нас на фірмі це називалося “тестувати обладнання в польових умовах”, а зовсім не "несанкціоновані дії", як вимогли б подумати. Це щось типу дослідів на собі - благородна справа, а не самоуправство й шпигунство.

Генерал  одразу сказав жінці своєї мрії, що трохи застудився, тому сидіти вони будуть на різних кінцях столу для переговорів. Щоб його мікроби не долітали до Валентини й не зашкодили їй. І що він замовив в ресторані на обід для них двох  блюдо від шефа. А шеф йому дечим зобов’язаний, тож  буде щось особливе, але навіть він сам не знає, що. 

Вони з Валькірією статечно бесідували через стіл про кулінарне мистецтво, Бурий, слабкий після температури, як кошеня, мало не заснув під їх нудні для хлопця і сповнені яскравих електричних розрядів для генерала розмови.