Несподіване закінчення практики

- Не вгадала! - Макс посміхнувся,  по голосу було чути, і трохи розслабився. - Це готельний гараж.  Там і мастило є. Пам'ятаєш плями на газетах? В лабораторію відвеземо, але я знаю й так, що це воно. І ще там є ремонтна яма і підвал. У ньому,  видно, тримали капітана. І не тільки його. Завтра в мене буде багато брудної роботи, ти права. А я не можу заснути. 

- А в мене не буде? Ти щось від мене приховуєш? - а він точно приховує. Він уміє не брехати, але як не хоче сказати, то з нього зайвого слова не витягнеш.

- Ні, я потім тобі все розкажу і дещо покажу. - Макс пригортав мене, наче боявся, що я втечу, якщо ображуся на його недомовки. - У тебе буде інша робота. Обережно розпитаєш бабу Галю про особливі прикмети її сина. 

- Я розпитаю. А ти все ж спи. Залазь під ковдру, закривай очі, я розкажу тобі казочку про білого бичка. І ти зразу заснеш.

Але я перша заснула від  казки-засинайки. І досі не знаю, чи Макс тоді спав, чи просто лежав із заплющеними очима й думав, що б з нами було, якби ми тоді не зустрілися. І чи ми б взагалі були б живі на цей час.

Тому що я спала. Мені було тепло й затишно біля нього. Я уже не пам’ятала, що колись було інакше.

Він розбудив мене зранку й відправив до баби Галі і нагадав по дорозі занести забудькові фруктів, щоб там обов’язково був виноград темного кольору. От смішний, наче я не здогадаюся, що це якийсь їх шифр..

Макс сказав повернутись в готель  після обіду й не шукати його, якщо його не буде в холі, а одразу йти в номер і там спати. Бо ми завтра вирушаємо в Київ, наша практика достроково завершена.

А сам він з якимись людьми що прийшли в хол готелю з лопатами  й ще якимось реманентом  пішов кудись у справах.

Пізніше я здогадалася, що динозавр вирішив не ускладнювати мені практику спогляданням ще й  процесу відкопування того, що могло мене  ні, не відвернути від роботи, яку я хотіла робити все життя. А позбавити сну дуже надовго. А коли сни б повернулися, то мусила би бачити одні кошмари про розриту землю.

Тому я нічого не підозрюючи чемно віднесла фрукти забудькові, який тепер був не забудько, а капітан Даценко. Він звісно подякував, але порадив віднести виноград бабі Галі, він же корисний для серця. 

А сам він піде зі мною прогуляється, бо йому корисне свіже повітря. І підморгнув, чого раніше при мені ніколи не робив. Ми з ним вийшли, і пішли у другий корпус до баби Галі.

Він трохи посидів, поговорив зі старою, і вона остаточно заспокоїлася, що він приходить до тями від отрути. Баба взялася за виноград, розказуючи нам, що так можна хворіти - коли навідують і носять всяке смачне. ми посміялися, і капітан пішов, на прощання сказав, що дорогу знає і проводжати не треба.

А я цинічно ухопилася за те, що бабі  приємно,  коли навідують, і безсоромно встромила уявний скальпель в душевну рану старої.

- Мені так жаль, що вашому сину ніколи вас навідувати.

- Так він і не знає, що я захворіла. - миттю вступилася за сина стара. -  Та й нічого такого не трапилося. На щастя твій дядько все зробив сам. Я б у цю клініку сама ніколи не втрапила. Вона відомча. Мабуть, через ту катастрофу з отрутою і простих людей тут лікують.

- Так давайте ми скажемо вашому синові, що з вами таке трапилося, що аж в клініці лежите!. А то він раптом вас вирішить навідати у селі, як дізнається про отруєння тієї місцевості.

- Ні, дитино. Він  не навідує без попередження. А от що я в безпеці, нехай забудько йому напише. Адреса ж у нього. Мабуть, уже і написав, бо я йому зразу сказала.

- Ага, я перевірю і нагадаю. Хоча у нього з пам’яттю уже все добре. І знаєте - виявляється його шукали. От тільки особливих прикмет у нього немає, так і не знайшли. Бо він далеко пішов від того місця, де його останній раз знайомі бачили. А так на світі  повно чоловіків без свідомості середнього віку і середньої зовнішності. От якби були якісь фамільні родимки або татушки… От я, наприклад. спіткнуся, впаду, вдарюся головою і пам’ять втрачу,  як мене знайдуть? Я звичайна і прикмет немає.

Баба Галя дзьобала виноград і слухала. Було видно, що вона давно уже мало говорить, хоч і любить поговорити, та ні з ким.  І тепер вона надолужувала загаяне з весни.

- Правду кажеш дитино. Якщо ти нічого не пам’ятаєш і без бамажки, то ніхто тебе не знайде. 

- Якщо є особливі прикмети, бабо, то знайдуть. Я в інтернеті читала, в поліції  все перевіряють.  Ну там зуби якось особливо криві або відсутні, родимки й особливо татуювання. Ну і звісно зріст, колір волосся, якщо якийсь особливий, теж прикмета

Стара слухала зацікавлено. 

- Ви любите детективи бабо?

- Мені ніколи читати, а телевізор тут нічого не ловить. Але колись любила. Шерлок Холмс. Доктор Ватсон…. Строката стрічка…

Стара вище піднялася на подушці.

- Вам ще підняти підголів'я? Я вам до речі можу почитати з телефону.

- Не треба. Забудько підняв уже, мені зручно. А тепер і мені цікаво - якби я втратила пам’ять, то у мене була б прикмета?

- Ого!  Увас є татушка, ви модна баба у нас?

- Ні - засміялася стара, показавши зуби із старими залізними коронками. І я знову зненавиділа її Арсена, що гріб діаманти коробками й купив десь в Італії замок, а мати ходить з залізними зубами, як баба-яга.

- До речі ваші коронки - то теж прикмета, бабо. - авторитетно заявила я.

- Коронки в багатьох є, дитя. А у мене над коліном є родима пляма. Велика, я навіть міні не носила замолоду. Дурна була, соромилася її.

- Ого, то ви у нас не проста особа? А там у вас раптом не корона чи булава у вигляді родимки?  Може ви зачарована принцеса?

Баба засміялася. Її настрій, такий пригнічений ще вчора, стрімко підіймався.

- Та ні. А було б непогано, Ліно.

- Це була ваша фамільна прикмета, за нею можна було б взнавати загублених у дитинстві принців і принцес. Ви просто не уявляєте бабусю, я часто їх гублять.

Баба знову сміялася і розказувала мені якесь старе кіно про донів Педро і рабинь Ізаур. Там теж дітей постійно губили.