Стратегія й тактика

Бурому навіть було трохи соромно, що мама Валькірія турбується про нього, а не про власного сина. Але зовсім трохи. Себе він любив понад усе. І забрати в цього павича трохи родинної турботи - то святе діло. Тим більш, що Коханий наказав не турбувати і не засмучувати матір звісткою про високу температуру. І не порушувати конспірацію. 

Тому Бурий з совістю, яка у нього була завжди чиста, як новенький аркуш паперу А4, приймав турботу чужої матері й уявляв, що то його мати про нього так турбується. Хлопець іноді дозволяв собі такі фантазії,  хоч нікому б у них не признався і під тортурами. 

А коли продуманий та досвідчений у тактиці  генерал проявив службову турботу  і подзвонив зранку до Валькірії, то дізнався, що у свідків все в порядку, крім застуди.

І дізнавшись про таку неприємність, Керівник операції уже  в обід приїхав особисто пересвідчитися, що свідки мають все необхідне для видужання. 

В результаті Бурий отримав на додачу до домашнього бульйону і молока з медом пакет,  де були казенні пігулки, набір одноразових масок і мийні засоби, ще й флакон з дезінфектантом. 

Найбільше він зрадів флаконові, бо зазвичай протирав цим засобом особливо ніжні прилади.

 Генерал вручив такий самий пакет Валькірії,  от тільки купив його сам, і там все було таке дівчачо-рожеве, що у Валькірії аж серце стислося.

Вона в душі була хоч дуже самостійною і владною,  але й справжньою дівчинкою. І ніхто ніколи цього не хотів помічати.

Валькірія любила рожевий колір,  але сама ніколи не носила нічого рожевого, хоч її рука завжди тягнулася вибрати собі хоча б капці або халат цього кольору. Але ні. То була її таємниця. Як і фантазія про те що вона колись якимсь дивом стане крихітною дюймовочкою.  І її покохає принц ельфів з тих книжок, які вона ховала не тільки від сина, а здається навіть від самої себе під подушкою.

А оцей генерал взяв і приніс їй все так рожеве. Сам, нічого не питаючи. І тепер їй можна користуватися цією красою відкрито - то ж не вона, сентиментальна товста дурепа,  удає з себе дівчинку в рожевому. То їй подарував один… один мужчина. Серйозний такий. Тільки говорить занадто сухо й спину тримає,  наче кілок проковтнув. А очі у нього сумні, навіть коли посміхається.

Чого йому сумувати, здавалося б? Має такого гарного сина, що й Ліночка не погидувала собі в пару взяти, робота в мущини  он яка відповідальна -  шахраїв ловить і всяких поганців. І сам з себе красень і генерал. 

А сумує. І серце у нього вчора боліло.

Валькірія пожаліла цього невеселого чоловіка і зітхнула, від чого генерал мало не отримав сердечний напад. Бо зітхання жінки з таким бюстом - то зброя масового ураження, щоб ви знали. І вся доза ураження дісталася йому одному.

Але він хоробро узяв себе в руки і проковтнув жорсткий клубок у горлі.

- Будь ласка, Валентино. - сказав він трохи хриплувато. -  Якщо ви дозволите звертатися до вас без по батькові. Бо я вас трохи старше. - знову сумно всміхнувся генерал. - Носіть маску. Ваше здоров’я важливе для успіху всієї операції. А тут кругом віруси, свідок захворів. Вам треба бути здоровою  Я хвилююся, що за вас нікому подбати. Ваш син не з вами зараз.

Він подивився прямо в душу Валькірії своїми сталевими сумними очима, а потім одразу попрощався й повернувся, щоб іти до машини, що чекала під воротами. Бо він дуже зайнятий і йому треба знову братися  до важливих генеральських справ.

А Валькірія одночасно подумала дві думки -  що він зараз без референтки,  і що невідомо, чи він сьогодні снідав.

Генерал цю мізансцену  писав усю ніч, закреслював, переписував,  залишаючи тільки основне. Безжально вирвав з кров’ю натяк на свою самотність або зайнятість справами, що не дає вгору глянути. Залишив тільки прояв уваги, турботу й свою щирість.

О, він був ще той стратег, та й на тактиці розумівся.

Але він все ж здивувався, коли почув сказане у спину.

- Ви, здається, не снідали. Чи буде у вас трохи часу, бо зараз уже обід, щоб пообідати домашнім?

Подумки не встигнувши навіть поставити собі плюсика у графу плану завоювання, генерал уже опинився біля столу  Валькірії.

- Я з радістю, якщо це вас не обтяжить. Мене трохи замучило безсоння. Мабуть, у відпустку треба. Отак не спиш всю ніч, думаєш про всяке. Заснеш під ранок. І хочеться виспатись, а не снідати. Звісно я буду радий, давно не їв домашнього. Але то для вас клопіт.

- Ніякого клопоту. У мене теж безсоння і нема апетиту під ранок. А якщо ви зі мною поїсте, то у вас будуть необхідні калорії, а у мене не буде зайвих. Все хочу сісти на дієту, і ніяк не зберуся.

- О, больова точка. - відмітив в умі стратег, що  сидів у душі генерала так глибоко, що уже, мабуть, став самим генералом. 

- Ой, ці жінки, завжди те саме - їм би тільки схуднути, всі хочуть бути однаковими. - хихикнув цинік, що теж був генералом серед циніків.

Генерал воєнно-польовим судом виніс вирок -  обох до розстрілу.

- Вам треба добре харчуватися, Валентино. - сказав він суворо. - Під час епідемій не можна себе морити голодом. І не треба вам худнути. То нездорова мода. Ви красива жінка, не придумуйте собі вигаданих проблем.

Це було зовсім не те, що він збирався сказати. Він хотів їй запропонувати спільний запис до спортзалу. Щоб вона побачила його треноване тіло і скільки він бере становою тягою.

І це було зовсім не те, що їй кожного ранку казав син, коли Валькірія  ставала на ваги. Син їй казав, що не треба днями не їсти, а ночами спустошувати холодильник. А треба ходити в зал і забути слово тортик.

Слова генерала сколихнули в душі Валькірії щось дуже глибоке й давно поховане на самому дні.

Вона опустила очі й торкнулася рукою бантика на упаковці, що приніс генерал. Звісно рожевого.

- Тоді й вам треба гарно харчуватися. - твердо відповіла. - У мене є борщ, гречка з м’ясом і тортик.

Генерал теж торкнувся бантика своїми довгими сухими пальцями й нишком  подивився на видатний бюст, що виднівся з білої офісної блузи цієї цариці. Блуза була розстебнута на зайвий ґудзик. Ну Валькірія ж не очікувала на відвідувачів, а їй було жарко.