Серце, коробочка і генерал

Макс мене розбудив серед ночі, постукавши у стіну. Я дуже швидко вдяглася, бо кімната була холодна.  

Бабі Галі ще з вечора нездужалось, і пічку топив за її дорученням забудько, але у нього погано виходило, і Макс вирішив йому допомогти, тільки все одно вогонь не хотів горіти.

І Макс авторитетно сказав, що треба почистити димохода, бо там напевно зібралося багато сажі. І топити не можна, бо буде або пожежа, або отруєння чадним газом.

Баба Галя випила ще жменю якихось ліків і задрімала, заборонивши вимикати слабеньку лампочку під стелею і наказавши забудьку вночі слухати, чи вона дихає. І будити її, якщо дихання буде переривчастим.

- Це у мене на погоду. - казала вона кволо. -  Воно пройде, а як піду на діжурство, мені там давлєння поміряють і все зроблять, що треба. Чуєш?  Там адрес синовий,  за божницею. Якщо справді щось серйозне, напишеш  йому, приблудо?

Забудько кивнув.

- А як чуєш, так дістань і тримай при собі. А то ще забудеш, де воно лежить.

 Забудько дістав білого клаптика  і показав бабі Галі. Вона заспокоїлась, а він  дав їй ще кілька подушок з парадного ліжка.  Щоб було зручніше лежати. 

І без пухової атласної ковдри, що вчора віддали мені, та гори подушок під мереживною накривкою ліжко перестало бути царським, але на ному стало напрочуд зручно лежати.

Ввечері Макс сказав, що вони вдвох із забудьком почергують біля баби, а якщо що, то він її фурою відвезе до лікарні.

Баба кволо заперечила, що їй уже краще,  і нема чого її тягти у лікарню, до ранку само пройде.

Але було видно, що їй приємна турбота, хоч і зовсім не звична.

Мене відправили спати, бо я нічим не могла зарадити або допомогти. І наказали спати одягненою, щоб не застудити собі нічого уві сні, бо хата не топлена.

На  холоді спиться добре, коли мерзне тільки ніс,  що визирає назовні.

Але я одразу прокинулася, як тільки почула умовний потрійний стукіт, всунула ноги в гумові чоботи й рушила до дверей, натягаючи светра на ходу.

Макс чекав на мене біля самих дверей. приклавши палець до вуст.

А я і не думала нічого говорити, між іншим.

Тьмяна лампа ледве світила, по кутках від найменшого мого руху металися чорні ламкі тіні. Спросоння вони могли б бути страшними, якби тут не було Макса. 

Баба Галя уже не задихалася, а звично хропіла - тоненько, як чайник зі свистком. І було видно, що її справді попустив той серцевий напад.

 Ну і чого мене треба було будити?

Макс посадив мене на царське ліжко, призначене для приїзду бабиного сина або британської королеви. Знову приклав  палець до уст і тихо вийшов на двір.

Тут я остаточно прокинулася, бо зрозуміла -  забудька в хаті немає.

Може Макс пішов за ним,  а може  вони кудись спільно відправились.

А мене от залишили  з бабою на всяк випадок.

Я взяла з вішалки свою куртку, накинула її на плечі і без бабиного дозволу знову сіла на ліжко для монархів. 

А нічого так. Зручне, в міру м’яке, не продавлене, як те, що  у мене тут. Подушка, що єдина залишилася на ліжку,  була теж новенька й зручна. 

Я на пробу прилягла.

Ну зовсім інша справа. Тут можна заснути вмить. Нехай і холодно, зате і не вогко, і зручно. От тільки подушка якась...

Я перевернула її іншою стороною.

Все одно щось тверде впиралося в моє вухо. Як це називається! Це ж подушка. Що в ній може…

Моя рука уже досліджувала напірник. І скоро я знайшла те, що мені заважало спокійно лежати.  Невеличка пласка жерстяна коробочка лежала у мене на долоні, а в ній щось шурхотіло, коли я її повертала, щоб краще роздивитися напівстертий візерунок. В темряві було дуже погано видно, я подумала, що треба встати й роздивитися під лампою, але лежати тепер було так зручно, що я вирішила ще трохи поніжитися. 

І я ще начебто  чула, як Макс із забудьком заходили до хати, але очі уже не схотіли відкриватися. 

Макс підійшов, я почула його подих і смішок просто  у вухо. Чого тут такого смішного?

Він накрив мене зверху куртки чимось теплим, і я заснула так солодко, що розбудив мене тільки сварливий голос баби Галі, яка енергійно  лаяла усіх городських взагалі і Макса із забудьком окремо. Бо вони там щось не закрили чи не відкрили. І ми мерзли через це всю ніч.

А їй мерзнути не можна, у неї артрит.

Я сіла на ліжку, помотала головою, щоб остаточно прокинутися, і мої руки самі  потяглися протерти сонні очі..

З одного ока одразу посипалися іскри, бо я зовсім забула, що тримаю в кулаці якусь коробочку.

Я не закричала на всю хату від болю та несподіванки тільки тому, що нікого не могла звинуватити втому, ЩО ТЕПЕР У МЕНЕ БУДЕ СИНЕЦЬ  НА ОЦІ. 

Як у хулігана з карикатур.

Озирнулася в пошуках  Макса, щоб нажалітися на цей прикрий випадок і віддати його куртку, яка  мене зігрівала всю ніч.  Баба Галя похитала головою.

-Захворів мій приблуда. Твій дядько з ним  сидить, бо у того нервовий напад чи щось таке. Весь трясеться, хоче  битися і мовчить. Весь час хоче втекти  на двір. Хоча уже трохи заспокоївся. Зараз роблю всім яєшню і поїдемо в клініку.

Я мовчки кивнула. Забудько такий дорослий, а злякався грози?

- Нехай мене  подивляться і його заодно. - тягнула своє стара. - важко мені тепер буде. Звикла до його помочі.

- З ним такого раніше не було?

- Ні, дитино. Завжди був спокійний. І ніколи ні з ким не бився. Іди зви їх поїсти пред дорогою.

Я й пішла, постукала три рази, і відчинила двері, але вони різко зачинилися прямо у мене перед носом.

Я стенула плечима й знічев'я підійшла до вікна, щоб краще роздивитися коробочку зі стертим малюнком. Що ж у ній так шурхотить?

Обережно підійняла кришечку. Гм, які знайомі камінці.

Того ж вечора, коли бабі Галі було погано через грозу і високий тиск, до офісу, де були четверо - Валькірія, Бурий, Коханий і дона Роза, рішучою спортивною ходою зайшов генерал у цивільному одязі. Сірий костюм все одно на ньому мав вигляд парадного мундира.