Бурий - діамант серед підлеглих, і дві телефонні розмови

- Без паніки, малихо. - сказав  Макс.

- Я не панікую, то ти стривожений. Не бійся. Я не вийду звідси, поки ти не приїдеш. Посплю ще. Добре, коли можна спати без будильника, правда?

- Правда. Спи. - сказав мені на вухо динозавр і трохи прикусив, щоб краще запам’ятала. -  Я тебе зачиню й ключа заберу. А ти через вікно,  якщо що вилізеш. Нічого не станеться, думаю.  Просто на всяк випадок.

Він швидко вийшов, а я не дивилася йому вслід, щоб не зурочити. Стаю забобонною. То на мене так сільська місцевість діє?

Але і  правда нічого не сталося, зовсім нічого. Макс просто завжди враховує найгірші варіанти.

А я - найкращі.

В садибі все було тихо й мирно.

Я спала, як дитя, навіть нічого не снилося, аж поки мене не розбудили дзенькання повідомлень. 

- Значить мережу полагодили. - подумала я.

Ліниво глянула. Три повідомлення були від Бурого. Одне від Коханого. І багато пропущених від донни Рози.

Тільки зібралася їй передзвонити, як вона сама мене набрала. Ми пощебетали про відсутність мережі та дискомфорт, що огортає нас, ніби ми опинилися на безлюдному острові, коли телефон  поза зоною. Відчувалося, що донна зовсім не  для цього мені дзвонила стільки разів.

Так і виявилося. Люба тяжко зітхнула, переповіла мені свій сон і спитала, чи може просити поради не як у коуча, а як у подруги. Моє серце стислося, наче я ї обманюю.  Бо вона  була б і справді першою моєю подругою за все життя, якби не робота.

Але звісно згодилася порадити. Якщо розбираюся в тому, що треба радити.

- Ліно, я не знаю, як сказати. - знову зітхнула Люба. - Зараз я вдома одна. Тут тільки один хлопець з охорони. І я все думаю. І не знаю, як мені краще поступити. Чоловік запропонував продати цей дім. Каже, що уже є ті, хто хоче подивитись. І що продасть по найвищій ціні. Бо ми все одно скоро поїдемо, а пожити можна до від’їзду й на зйомній. Невигідно платити за пустий дім і… Словом все він правильно каже, Лін.

- Але ж ти не згодна, якщо питаєш?

- Ага.

Я прикусила язика. А потім все одно не стерпіла і сказала, що думаю.

- Люба, у мене недавно був вибір - продати дім, який мені важко оплачувати, і жити в гутожитку, або  зібрати всі сили і пахати тільки на комуналку. І я залишила собі дім. Можезробила дурницю. Тому радити не можу. Я хочу сказати, що не продала не через розумні доводи, а просто не змогла його віддати нікому.

- І мені не хочеться його віддавати, Лін. Просто хочеться мати щось точно моє. Я жадібна дурепа? Тримаюся за те, без чого легко обійтися?

- Якби тобі було легко, Лю, ти б не питала.  Подумай, чи справді твої переживання варті того, що ви зекономите на комуналці.  І вибери, що тобі важливіше.

Донна знов зітхнула, і я зрозуміла, що це теж була підготовка до головного питання.

- І я ще хотіла спитати, тільки не смійся. - нарешті підійшла до головного Люба.

- Я слухаю і не сміюся. Чесно. Це якийсь дівочий секретик? Ти вирішила все ж зробити тату або вже зробила і боїшся, що скаже чоловік?

В трубці пролунав веселий сміх. Який же у неї голос гарний. Їй би співати десь  в опері, яку я до речі терпіти не можу. Але її низький оксамитовий альт слухала б і слухала. 

От же ж - дають боги людин все.  Вроду, душу чисту, талант, достаток. А потім на додачу отакого Арсена.

Любов відсміялася і спитала, чи бувають випадки, коли чоловік-гей перемикається на жінок.

- Що, хтось з цих хлопчиків до тебе чіплявся? 

- Ннні, вони дуже чемні, і у них таке взаєморозуміння… То мені просто стало цікаво, чи вони взагалі на жінок реагують?

Тут до мене щось почало доходити. Я знову не передбачила. 

Демонська звабна харизма Коханого втрапила на момент, коли Люба засумнівалася в Арсенові. Бідна дівчина. 

І справді не може вибрати нормального і надійного. Один шахрай, другий  секс-машина без гальм.

Той розпусник ні з ким довше двох тижнів ніколи не зустрічався.  Не вистачало ще їй закохатись в цього охламона.

- Не знаю, Люб. - тільки й сказала я. - Просто не цікавилася. Але навряд. Ти краще не випробуй на ньому свої чари. Щоб потім тебе ця гра не затяла.  

Ну от що я спросоння верзу? Це ж готова провокація до дії. Треба виправлятися.

- А знаєш, Люб, що це я, ніби стара баба зі своїми попередженнями? Ну спробуй, як тобі цікаво.  Просто пам’ятай, що це така гра. Просто невинний флірт. Він підіграє тобі, я його знаю. Так ти не ведись. Той хлопець просто галантний. Просто ввічливий - пам'ятай це. І тоді те, що він не твій, не засмутить тебе. 

- Ага…-  тихо прошепотіла Донна. - Я пам’ятатиму.

- Ще скажи, що він тут. 

Люба знову засміялася. 

- Не тут. Просто вони обоє йдуть сюди. У нас вечірній спортзал. Розтяжки, релакс і  вправи по стилю.

- Ну вправляйся тоді. Привіт їм передай і скажи, що зв’язок уже є. Я  прийму їх звіти.

І я прийняла. Від Бурого - про невідомого ювеліра.

Та наче нічого цікавого, Крім того, що встановили особу. І що останнє замовлення було перед весіллям Люби. Від податків ухиляється, але то не наша парафія. Нехай  ще про нього в конторі поцікавляться. 

Але ж який хлопець моторний! Бурий один нарив стільки, що мені аж соромно стало. Причому взнав усе безплатно і в основному від самої ж донни. Вона розповіла, що з  чоловіком, тоді ще нареченим,  хтось з боржників розплатився діамантами. І він вирішив подвоїти вартість металу й камінців  гарною роботою ювеліра. А той ювелір -  відомий майстер.

А оце вже було важливо - хто це й за що з шахраями без справжнього бізнесу розраховується мішком діамантів. То Донна повірить. Але не я. Тільки  це не для Бурого буде робота, а для офіційних правоохоронців.

Подякувала хлопцеві і пораділа, який у мене співробітник виріс. Справжній діамант. А здавалося, що з нього людини ніколи не буде.

Що ж. Я за цю ланку спокійна.

Але коли трохи пізніше мені звітував Коханий, то від спокою нічого не залишилося. І до мене долинув справжній запах смаленого, як це відчуття небезпеки, що невідворотно насувається,  називає мій динозавр.