Танцюй, коли ніхто не бачить

Коли я зайшла до хати, Баба Галя уже сиділа за столом, поклавши старечі ноги в теплих шкарпетках на сусідній стілець. Дивилася на миску з медом, але здавалося, ніби не бачить її.

Вона була така змучена та одинока, що, що у мене серце стислося.

Я, мабуть, занадто гучно причинила двері, бо її сумні очу глянули на мене з докором. Потім  стара помітила мій співчутливий погляд і пожалілася.

- Зовсім  уже терпіти не можу, так болить той артрит! Пальці покручені й печуть вогнем. Як холодно, то зовсім погано. А ще ж зима іде...  До Нового року одна буду.

- А! - радісно посміхнулася я. - До вас на Новий рік синок приїде, з жінкою й онуками!

Бабка чомусь посміхнулася й заперечливо похитала головою.

- Я сама до нього поїду. І ми потім поїдемо туди, де зими не буває. І море завжди тепле.

- Ух ти! Це вам пощастило, що він в такому місці живе. А то тут не жарко зовсім, і вітер аж до кісток пробирає. Будете жити у сина, внуків глядіти. 

Бабця знову розслаблено похитала головою.

- Мій син такий самий вдався, як і його батько. Онуків ще не скоро діждуся. Я одна сина ростила, бо його батько теж дуже любив жінок. Кинув нас з Арсенчиком самих. Я без спеціальності, з дитям. Захворіла з горя. Потім встроїлася санітаркою. Важко було сина на ноги ставити. Зате тепер радію. Гарний виріс, про матір піклується.

- Красивий? На вас схожий? -  пискнула я.

Ох, хоч би не зірвалося. Мені дуже хотілось подивитися на того сина.

Бабка зверхньо глянула.

- Нащо воно тобі, тільки розстроїшся. 

- Ой, ну баб Галь! Я що, красенів в кіно не бачила? Для матерів усі діти красиві, я знаю. Ну дайте хоч подивитись на гарного сина. У нас хлопці некрасиві, прищаві, ще й кожен хоче  самі знаєте…

- Знаю. Діло молоде. - бабка щиро всміхнулася якимсь приємним спогадам. -  Ну дивись уже. Скажеш не красивий? Ті артисти просто нечупари перед ним.

- Ага, сказала з придиханням. І не кривила душею. На маленькому паспортному фото був зображений дон Педро, звісно молодший, ніж зараз, але схожість була разючою. Арсен його звати, а як же! Прізвище не бабчине, а батькове. Он воно як... 

Прокололася наша служба. Нестикуваннячко вийшло у тому відділі, де перевіряли санітарку, з тим відділом, де робили досьє на шахрая.

Бо то дві різні справи.

Не дивно, що стільки пропустили важливого. 

А смішно, як подумати. Цей фальшивий магнат і аристократ - син баби Галі, яка взяла собі дармового робітника, бо не може впоратися з хазяйством, яке син їй порадив придбати.

Навіщо порадив - не розумію.

Невже не пожалів і матір, яку теж кине тут, коли знову втече з країни? От тварюка. 

Він поїде на теплі моря зваблювати нову жертву. А стара залишиться тут зі своїм артритом. І навіть без забудька, бо він згадає все колись і поїде,  або не згадає і контора його забере на лікування й допити. 

І не буде бабці на що найняти людей, щоб допомогли. І дім цей продати так, щоб купити в містечку квартиру, не вийде. Ціна різна.

У мене аж голова розболілася від ненависті до тої тварюки.  Стара жінка тут одна пропаде. У Люби буде моральна травма і не буде статків, що батьки відкладали для неї з народження. Не буде безтурботного життя, до якого вона звикла. Ну її батьки хоч не бідні. 

От тільки Люба чомусь  у мене поради просить, а не у них.  Не знаю, чи пробачать вони доньці свою власну помилку. То ж їх знайомий - той дон Педро. І вони посприяли ранньому шлюбу єдиної доні. Хоча з тим доном шансів у дівчини не було. Жінки від нього шаленіють. А в нього он яка спадковість виявляється.

Щоб там не було, тепер  мені доведеться і нею опікуватись. Хоч вона приємніша подруга, ніж ті два мої охламони. Буде хоч поговорити з ким про наше, дівоче.

Але то потім. Ще й образиться вона, що не попередила подругу. І роздружиться зі мною.

І сказати ж їй нічого не  можна. Бо зірветься справа. Люба видасть себе одразу. А той знавець жінок помітить  і втече знову безкарно.

Думки снували з шаленою швидкістю, і я не могла придумати, що зараз робити.

Максе, хоч би ти скоріш приходив. Я тут збожеволію. І так все заплуталося, а тут ще ця новина.

Треба чимось руки зайняти. І бабку відволікти.

- А дайте-но мені його сфоткати, баб Галь! Похвалюся перед заклятими подругами красенем. - сказала я,  й  швидко сфоткала,  не дожидаючи дозволу.

- Що, зайшлося серденько? - спитала мене баба Галя, зовсім не зло. 

Що то материнське серце! Невже вона не відчуває, що синок її теж використав і викинув, як і раніше його батько? 

Тварюка. Як так можна з матір’ю? Якби моя мама була жива… 

Так, плакати не можна. І так стара на мене якось дивно дивиться.

- Не задивляйся на красу. - раптом сумно сказала стара. - Дивись на серце. Красиві тільки про себе думають. Взяли від нас те, що  хотіли, і спасибі цьому дому, підемо к другому. До  іншої. Мій Арсенчик не злий, але слабкий до жіноцтва. Такого нічим біля себе не втримаєш, та й батько його був такий. Не кажи нікому, а я після того, як він нас кинув, у психіатричному лікувалася.  Там і стала потім санітаркою робить. І досі от зі шваброю. Молодості не було, дівоцтвом не натішилася…

Я не знала, що на це сказати і як втішити. Але бабка раптом махнула рукою й криво посміхнулася.

- То ще щастя, що син мене любить і не покине. Важко мені уже і працювати, і жити самій важко. Онуків хочеться.  І щоб невістка була добра, не обіжала бабу.

Її губи і підборіддя тремтіли, кутики очей були мокрі.

Кажіть, що хочете, але я відчула, що вона не дуже вірить, що син її  прихистить. Або чогось боїться.

Он вона чого така нервова й криклива. Від страху і може ще через ту хворобу, що в неврології не до кінця вилікували.

Хлопець на фото мав такий солодкий і чесний погляд, що аж не вірилося. От  і вона, мабуть, хоче вірити, а не може.

А я такого погляду у дона Педро не застала. Він дивиться, наче вовк перед тим, як кинутися. І не тільки на мене. На Любу теж.  Не вмикає видно харизму. Береже для слушної нагоди.