Але ж як, Холмсе?

- Хлопці, я … не знаю, як спитати. Ви зв’язані з тими, хто продає крадене? - Любов ледве вимовила це питання. Сама  не знала, чи хоче почути відповідь. 

- Он воно що. - Бурий кивнув, ніби сам до себе.

А Коханий зашарівся, як від ляпаса.

Звичайно - її пеньок прознав про батька. І це кінець всьому. Тепер не має сенсу  просили Ліну, щоб коли повернеться, сказала донні, що вони з Бурим і не пара зовсім. Бо син кримінальника все одно не пара такій дівчині.

Виявляється відчай - то не тільки слово в книгах.

Бурий гарячково шукав, що сказати, щоб ще більше не налякати клієнтку.

А Коханий ні про що вже не міг думати і ляпнув, як каменюку в застояне болото кинув.

- Мого батька недавно посадили за  ґрати. За страшні речі. Він не одружений з мамою. Мені важко про це говорити. І воно не стосується роботи. Але якщо вже зайшла мова, то його засудили не за крадіжки. Мені вивернути кишені, щоб ви, Любов Миколаївно, впевнилися що я тут у вас  нічого не вкрав?

Любов знала, що має повне право питати. Але теж чомусь відчула, що отримала ляпаса. Її бездоганне фарфорове личко почало вкриватися червоними плямами від незручності  ситуації й від сорому, що вона образила хлопця.

А тут ще Бурий признався, що має деякі зв'язки, які не схвалює закон. Бо треба було розставити всі крапки над Ї.

- Ну можна й так сказати Доно. Це один братан, він у ломбарді працює. Йому можна іноді дещо скинути, коли треба грошей дуже швидко. Він аванс дає. Хоч оцінює дешево. Я його давно знаю. У мене батьки… випивають. І часто то він, то вона носили щось з хати. Коли до получки не вистачало. Тепер не носять. Нічого. 

- Йййя.. - почала говорити Донна, але не знала сама, що хоче сказати.

Бурий дуже неввічливо її перебив.

- Ліна взяла нас на роботу. Ми там не останні люди - у неї на фірмі. Вона нам довіряє. Але якщо ви не довіряєте її рекомендаціям, то ми й правда зараз підемо до охорони з вами. Нас обшукають, і ми підемо. Пробачте, якщо що.  І ніколи не носіть у ломбард прикраси. Дадуть копійки, як за лом. Два тижні швидко пролетять, вашу картку відновлять. Цих грошей, що дали за одяг,  на їжу точно вистачить.

Донна не могла вимовити ні слова - горло здавило. Вона знала, що треба це зупинити, але уже не могла.  Нащо вона питала? Що тепер буде, вони ж зараз підуть, і все.

- Ліна скоро повернеться. - спокійно вів далі Бурий. -  І ви краще з нею обговоріть можливості подальшого співробітництва. Я повідомлю їй про вашу недовіру. Ви клієнт,  і маєте на це повне право. Підробиць контракту не знаю. Тому  нам усім треба, щоб ви з нашим босом це врегулювали. Пішли на охорону, Коханий. Або краще зразу віддай, що вкрав. - спробував він пожартувати.

- Стійте! - скрикнула донна, бо лисеня її відчутно вкусило. - Не треба нікуди ходити. - вона опустила очі. - Я ні в чому вас не звинувачую… просто.. просто  не треба, щоб чоловік знав, що я про це завела мову.

- Ясно. Він вам повідомив про підозру щодо нас. І не велів про це говорити. Добре. Ми зрозуміли одне одного. До побачення. - спокійно і без усякого виразу сказав Коханий.

- Стійте, хлопці! - Донна майже плакала знову. -  Я вам довіряю, і Ліні. Я перепрошую, не те хотіла…

 -Нам не треба довіряти. - жорсткіше, ніж збирався, відповів Коханий. - Ми  з недостойних сімей. У ваш з усіх точок зору бездоганний дім ми не повинні ходити. Це вас компрометує. І ще  ми можемо навести на вас крадіїв. У вас он скринька дорогих булижників. Це спокуса. Вибачте, що завдали проблем з чоловіком. І сховайте скриньку до сейфа. Бо мало що. До побачення.

Він ще сильніше розправив плечі  й розвернувся за Бурим, що уже чекав біля дверей.

Любов відчула, як її серце рветься від жалю за скоєне й жаху,  що вона більше їх не побачить. 

Лисеня подивилося на ці муки, покрутило лапкою біля скроні й  другою лапкою штовхнуло до того, хто йшов і забирав з собою всі надії, всі кольори життя і все повітря.

Двері за хлопцями уже зачинялися. Донна вихопила телефон, але бачила, що не встигає.

Тоді вона кинулася до дверей і сказала в спину голубкам, що майже полетіли від неї.

- Контракт такого не дозволяє. Ви повинні  мене тренувати. Інакше буде великий штраф.

І тільки тоді натиснула виклик до Ліни.

Лисеня схвально кивнуло.

В цей час Макс із Ліною читали записку неписьменного забудька, що нібито й читати теж розучився.

На сніданок бабця нам залишила банку меду, городський сірий батон у целофані, а ще сусідка принесла козячого молока, масно посміхаючись до Макса.

- Нічосі. Як з козла молока - це ого стільки. 

Макс посміявся й сказав, що з козлів людям  одні неприємності. А це з кози, і це делікатес.

 І пішов варити каву, бо, мовляв, з кавою козяче молоко - то делікатес у квадраті. А може в кубі, він давно не практикувався в алгебрі. 

Цей гурман підказав, як треба це їсти - поки він стереже каву, я можу вмочати  хліб у мед, сміливо відкушувати й запивати молоком.

Він уже пробував, воно гарно пахне. Бо козяче молоко буває різне. А це солодке й на морозиво схоже.

При нагадуванні про морозиво я зразу припала до молока. 

Взагалі-то я  молоко ненавиджу, щоб ви знали. Але це й справді було солодкувате, а ванільно-квітковим запахом і смаком таки ж нагадувало морозиво.

Мед був густий, хліб сірий і пористий, бутер вийшов красивий, я й Максові зробила. 

Він нагадав, щоб я їла, а він стерегтиме нашу каву, щоб не втекла. Але задивився, як  облизую пальці від меду, і вона від нього все ж втекла.

Добре, що було молоко. І нам вистачило того, що не встигло втекти, на двох.

І ще краще, ніж мед з молоком, що за столом ми були одні. 

Забудько уже давно порався по хазяйству, у вікно було видно, як він стройовим шагом обходить подвір’я і дивиться за порядком.

Я, як справжня жінка, що  вміє пом’якшувати неприємності, дочекалася, поки Макс поїсть, а потім ще поцілує мене і оближе мед, що якось потрапив на щоки, поки я їла.