Обвинувачення

Хоч би що там було, а наступний вечір Донна Роза, або просто дівчина Люба провела в товаристві приятелів і, що  гірше - приятельок Коханого. 

Там, куди вони прийшли, його звали не Коханим, а Принцом. А Розу - донною. 

Що вони відмічали, було не зовсім зрозуміло. Але всі були на чілі та всім вдоволені. До сесії ще далеко, і нема приводу не відмітити це.

Роза спочатку боялася здатися дурепою з Крижополя, якою звикла себе вважати, бо так її завжди називав чоловік.  Для її ж користі та любовно, як він запевняв.

Але ні те, що вона нібито дурепа, ні її далеке від столичного походження не завадили всім хлопцям,  що тут були, дивитися на неї уважніше й довше, ніж спершу збиралися, а дівчатам  піти у ванну кімнату припудрити носика й попліткувати з приводу нової дівчини їх Принца.

 Оскільки явних вад у дівчині не виявилося, то студентки одразу і не змовляючись вирішили, що Роза - жертва пластичної хірургії.  І на цьому заспокоїлися. 

Ревнувати Принца не мало ніякого сенсу, бо все одно довше тижня відносин він ні з ким не заводив і чесно всіх про це попереджав.

Тому стримано похваливши лук Рози та відсутність претензійності, дівчата заспокоїлися і продовжили відмічати своє свято й радіти життю.

А Роза не намагалася бути центром уваги й залишалася скоріш глядачем, захопленим новим видовищем.

Поведінка студенток була не така, як вона звикла. Зазвичай жінки злостилися в її присутності. А ці  веселилися і не страждали ніскільки ні від того, що їх прикраси не такі коштовні, а шкіра не така гладесенька, як у неї.

Коли діло дійшло до караоке, куди всі дружно повалили, коли пити й їсти стало нічого, а танцювати надоїло, то всіх, і дівчат теж, зачарував її голос. Він виявився у донни досить низький для дівчини, але чистий і приємний настільки, що перебивати або відбирати мікрофон у неї ніхто не став, поки вона сама його не віддала.

Коханий тактовно тримався позаду, але далеко не відходив, і весь вечір був підкреслено уважний до своєї Рози. В цілому вечірка не справила такого враження на дівчину, як попередня екскурсія до веганів. 

Може тому, що тут вони були не просто самі по собі й кожен нарізно.

Те, що вони були в очах всіх цих іронічних і освічених дівчат і хлопців парою, чомусь  дуже зігріло серце Рози. 

 А те, що ніхто не сміявся, а ще й похвалив її спів і взагалі те, що вона не відчула себе марсіанкою серед цих безтурботних столичних студентів, їй дуже полестило. 

І одночасно було трохи дивно - серед них,  її однолітків, не було заміжніх. І не було відчуття, що тут зібралися, щоб показати свої принади майбутнім чоловікам, як це було там, куди її брав з собою Арсен.

- Та і які з них чоловіки, вони не мають власної справи, їм ще вчитися. - нетактовно сказала Донна Роза Коханому. 

Він згодився. А вона зрозуміла шостим почуттям, що хлопець все сказане відніс до себе. 

Вони якось непомітно  про це розговорилися по дорозі додому. Йшли кілька зупинок пішки - це ж корисно, а погода гарна.

Вони говорили й не могли наговоритися.

І непомітно виявилося, що Роза палко переконує хлопця в тому, що це все поки вони вчаться.А як навчаться, то буде і своє діло, і достойна платня і все буде. Ніби щось у цьому розуміла. 

Але Коханому все одно було дуже приємно. І він уже намітив екскурсії на останні три дні, які будуть такі ж пізнавальні й розважальні. І Бурий буде трохи зайнятий на фірмі. Тож з ним тільки пробіжка. А з Коханим - вечірні розваги...

Уже на ранок, подзвонивши підопічній, після майже безсонної ночі, він почув, що її телефон поза зоною!

Бурий з тим же результатом намагався додзвонитися від себе з Троєщини, щоб віддати залишок грошей за прилаштований шмот.

У другій половині дня Донна Роза сама їм подзвонила і якимсь дивним голосом запросила до себе. А телефон просто розрядився, ага. А вона його тепер зарядила. І чекає на тренерів, отак.

Знали б хлопці, що телефон вона вимкнула і проплакала пів дня, а потім кілька годин намагалася привести себе у відносний порядок.

Плакала вона через те, що романтика буває лише в книжках з паперовими палітурками.

А в її житті є тільки чоловіки, що крутять нею, як їм заманеться. І думають тільки про гроші і свою вигоду.

І зовсім-зовсім ніяких почуттів.

Лисеня гладило її лапкою по голові й умовляло спочатку розібратися, а вже потім плакати.

Арсен сьогодні зранку викликав дружину у холодну і наче покинуту кухарем сиротою  простору кухню, де Чен більше не готував нічого. І в холодильнику майже нічого не залишилося,  бо кухар,  мабуть, забув у день звільнення замовити продукти.

- Жінко, ти мене уважно слухаєш? - здалеку почав чоловік холодним спокійним тоном.

- Так, Арсене, я тебе уважно слухаю. - вона зібрала всі сили, щоб не тремтіти. Він напевно все взнав про її походеньки. Ой, що буде..

- Тоді я прошу тебе підписати довіреність на продаж цього будинку, а не роздивлятися манікюр.

- Як це? Нащо? - пискнуло лисеня, але донна Роза змовчала, хоч  і не кивнула ствердно головою за звичкою, як це було б ще кілька днів тому.

- Ти сама на себе не схожа. Літаєш в хмарах, таїш образу, не готуєш мені ранкову каву. Дуже дивна поведінка. Дуже.

Любов. яка тепер подумки називала себе Розою, наважилася підняти очі на Арсена. Її вразило відчуття, ніби вона вперше бачить цього чоловіка з мужньою сивиною і владним поглядом. Як так сталося, що вони разом? І чому він нічого не каже про її втечі на волю - уже дві? Невже він просто хоче підтвердження того, що вона  згодна продати свій дім,  який був її посагом, крім тих  грошей на рахунку, які так дивно щезли?

- Ти не відповіла на моє питання. - терпляче, але невдоволено сказав її турботливий чоловік і успішний бізнесмен..

- Ти мене ні про що не питав…

- Навіть так? - іронія просто сочилося з кожного слова. - Тоді я спитаю. Ти даєш  мені довіреність на те, щоб я продав дім якнайдорожче й найвигідніше, з перевіркою і можливістю відмови від продажу, якщо ціна здасться тобі заниженою? Ми скоро їдемо звідси. Утримувати пустий будинок дорого, здавати - невигідно й нам не за статусом.