Гулять, так гулять, згоріла хата, гори й тин

- Ні, я не дам тобі готівки. - голос чоловіка був рівний,  хоч і докірливий. - Й картку не поповню. Замість цього я витрачу гроші на розслідування того, куди з картки все зникло. Це великі гроші. жінко. Твої батьки дали тобі щедрий посаг. Але не навчили ставитися до грошей правильно. І якщо ти витратила їх на свої витребеньки, то так і знай - відтепер даватиму невелику фіксовану суму кожного місяця. І відзвітуєш за кожен цент.

- Добре, Арсене. - Любов не розуміла, в чому її обвинувачують, їй ніколи не забороняли витрачати гроші з її ж власної картки. - Але чи не можеш мені дати цю суму зараз? Я кожного дня звітуватиму. Мені буде треба розрахуватися з коучами,  і у нас заплановані екскурсії…

- Мила моя.   - тепер в голосі чоловіка додалося презирства. - Ти погано розчула. Повторюю для легковажних марнотраток. Раз на місяць. Зараз середина місяця. І розслідування міжнародне. Дуже недешеве. Тому твої примхи ми уріжемо. Бо це ти втратила мільйони на пустому місці. Я не жадібний, ти знаєш. Але як тебе не вчити на власному прикладі, ти колись ще так зробиш. Ти нас з торбами пустиш, мила. Згодна?

- Згодна. - тихо промовила Любов. І її огорнув відчай. 

Доведеться сказати хлопцям, що навчання відкладається. А потім прийде Ліна і … і все. Люба їх більше ніколи не побачить…

- Ти мене чуєш, мила?

- А?  Чую. Ти сказав - на власному прикладі, Арсене.

- Я ще сказав, що все твоїм коштом, поки не виясниться, як це сталося.  Рахунку і коштів у тебе зараз немає. І ще я  зроблю так, щоб ти відчула на собі, як це - розоритися.  Відсьогодні кухаря і садівника звільнено, з охорони залишено двох хлопців. Водій обслуговує тільки мене. 

Любов приклала долоню до рота. Бо як не змовчить, відвідає ляпасів - перевірено.

В кабінеті чоловіка було ясно від сонця й білих стін та світлих меблів. Але в очах жінки потемніло. І одночасно вона відчула всередині слабкий спротив.  

Від несправедливих звинувачень і відчаю в ній ніби народилося маленьке хиже звірятко, руденьке, ніби осінні жоржини в її саду. І вона ясно згадала. що сад - її. І цей будинок - теж.

- Можеш пожалітися татові. - ніби здалеку долинав голос людини, яка ще вчора здавалася рідною. - Нехай знає, яку марнотратку й дурепу виростив. Зі своїми коучами домовляйся так, щоб розрахуватися власним коштом. Зможуть в борг - одержать платню наступного місяця. Ні - то ні.  Мені не подобається твоя поведінка останнім часом, мила.

Мила! Як можна прогарчати слово без жодної Р? Але Арсен ще не те міг.

Любов кивнула і мовчки пішла о себе. Але мале звірятко в її душі озирнулося і вишкірило на чоловіка манюні гострі зубки.

- Стій! - майже біля дверей її наздогнав окрик чоловіка. - Ти не попрощалася, не сказала, що все зрозуміла! Ти зовсім не засвоїла уроків? Як ти збираєшся жити серед вищої італійської знаті, коли поводиш себе, як істеричка з Крижополя?!

Любов повернулася обличчям до чоловіка, опустила руки, що були притиснуті до рота, вздовж свого стрункого тіла.  Схилила голову, показуючи покору.

- Пробач. Я розгубилася, Арсене. Я все зрозуміла. Я згодна, що була легковажною і що покарання справедливе. Я піду, пробач.  Бо все одно я замутилася і не хочу плакати при свідках.

- От тепер можеш іти. - поблажливо сказав чоловік і відвернувся до вікна.

Любов підіймалася до себе на другий поверх. Уже ніхто її не бачив, тому вона дозволила собі сльози - без схлипів і розмазування ретельно накладено косметики. 

Це ж і справді дуже сумно. Це не зламаний ніготь. Прочинитися щілинка в новий цікавий світ,  і одразу зачинилася. 

Яке розчарування. Це ж не вперше. Від розчарування не вмирають. але й не живуть.

Перший раз так сталося після заміжжя, коли виявилася ще більш скутою заборонами, ніж вдома у батька. І от тепер знову.

Чомусь було дуже соромно признаватися хлопцям, що у неї нема грошей на оплату їх практики й занять.

От наче вона їм щось пообіцяла й обдурила.

Спробувала попросити у батька. Але той, коли почув про випадок з карткою - оскаженів і мало не схопив сердечний напад.

Коли трохи заспокоївся, сказав, що її чоловік - янгол. А він би спочатку придушив дурепу, а потім уже  розбирався. І що два тижні без грошей - то погладити по  голівці, а не покарати. Тепер він точно знає, що чоловік її любить.І не подумає діяти врозріз з його виховними методами.

Не залишалося нічого, крім подзвонити Ліні й відмовитися і від стажистів, і від наступного тижня занять з нею.

Чомусь признатись цій дівчині було значно простіше. Ліна в момент дзвінка була сама - гуляла на узбережжі осіннього моря - прислала селфі, на якому було видно лише  її посмішку і безкрає море позаду. 

Любов чомусь відчула, що це не робить Ліну одинокою або нещасною. 

От що означає самодостатня людина. Сама на себе заробляє, десь працює, і комусь ця робота потрібна. І не в’ється навколо свого Макса, наче безсилий плющ по кам'яній холодній  стіні.

А от вона - кому вона потрібна сама по собі? Без освіти, без грошей, дика, не навчена спілкуватись з людьми?

Ліна почула її тихе схлипування, але тактовно нічого не питала.

Тоді Любов зібралася на силі й сказала, що трапилося якесь непорозуміння з її карткою. І тепер вона вимушена відмовитись від їх коучинга на два тижні. Але потім…

Ліна тихо посміялася, назвала її принцесою у вигнанні, але звучало це зовсім не образливо. І у Люби одразу відлягло від серця.

Стало ясно, що тільки це її по-справжньому налякало, коли зникли гроші - що вона залишиться без цих трьох людей, знову сама-самісінька.

Це, мабуть, тому, що вона не знає життя й не цінує грошей. І намагається купити собі якщо не прихильність, так хоч гарну компанію.  

Подумавши про це, Любов знову засмутилася. Два тижні - то дуже довго.

Але знов почувся голос Ліни. І настрій Любові злетів на крилах надії.

- Ви ж не думали, Любов Миколаївно, що я не повірю вам в борг або розорюся, як не отримаю плату за тиждень?