Найкращі друзі дівчат- діаманти

- Вдавилася - без усякого виразу сказав цей хатній помічник баби-санітарки. - Вчора склювала. Сьогодні дивлюсь - зараз здохне.Треба дорізати - правильно?

Він повернувся до бабки й чекав підтвердження.

Вона суворо звела брови і явно сердилася. Але не мала, що заперечити.

- Бери, твоє - тицьнув мені під носа огидну закривавлену руку цей ненормальний.

- Я не… мені не треба, я боюся крові. - відсахнулася я, виставивши руки долонями вперед в жесті категоричного заперечення.

Тоді цей ненормальний впустив з рук качку без голови прямо на ґанок, що й так не сяяв чистотою. І не кажучи поганого слова  взяв однією рукою мою руку, іншою вклав закривавлені камінці в долоню. А другою рукою той псих стулив мою долоню в кулак,  щоб я не впустила огидний презент. Це відбулося за долю секунди.

Але не встиг він прибрати від мене свої криваві граблі, як за його спиною виріс Макс. Тільки я могла бачити його лице. Ого, який він був розлючений!

Макс щось зробив, я не вловила руху, і голова психа впилялася у двері.

А. ні, не впилялася. Він в останній момент виставив  руки і якось зумів зупинитися,  уже притулившись лобом до дверей,  але не стукнувшись.

А, ну так. Вони  колеги. Ручки-то пам’ятають.

Об'єкт не робив спроб ні звільнитися, ні повернутися. Скоса поглядав на мене, що застигла з рукою, яку витягла вперед, якомога далі від себе віддаливши забруднені кров’ю камінці. Макс вільною рукою відчинив двері й грізно звелів мені йти у свою кімнату. І там сидіти, а він зі мною потім поговорить. А зараз  цим шкідником розбереться. 

І трусонув придурка за комір. Придурок не пручався.

Так я й пішла до себе, з витягнутою вперед  рукою із закривавленими стразами в кулаці. 

Там я спочатку я чистою рукою намацала в рюкзаку вологі серветки, потім передумала одразу витирати руку, і пошукала, куди можна викинути ту скляну гидоту.

А викинути виявилося  нікуди.  Кошик для сміття не був тут передбачений.  

Поки загортала камінці в серветку й відтирала руки жмутом тих. що залишилися після завертання, зайшов Макс і демонстративно грюкнув дверима.

- Ти що собі надумала! Що я твоїй матері скажу! Тільки посмій принести в подолі, малолітка дурнувата! - кричав він, аж стеля підіймалася. 

Напевне його було чутно на пів села. Але не видно. 

А подивитись було на що.

Бо тим часом він впевнено й спокійно розгортав серветку з рожевими розводами й роздивлявся її вміст навпроти світла з вікна. Потім обережно взяв один страз і подряпав ним віконне скло.

Нічосі.

Продовжуючи ганити й картати мене за легку поведінку й обіцяючи нам обом з тим психом відірвати все, що відривається, Макс вправно відірвав від мого чобітка ше кілька стразів, поклав їх у серветку, а ті, що в ній тільки що були, сховав у прозорий спецпакет і закрив його, а потім дуже обережно поклав до потаємної кишені своєї безрозмірної старої куртки.

Блискавично проробивши все це, він поцілував мене кілька разів дуже  швидко й куди тільки встиг. Після чого востаннє грізно насварив. 

- А ну прибери тут, розвела свинарник! - і вийшов, знову грюкнувши дверима.

Я пару хвилин пережидала, поки руки перестануть тремтіти й колінка після Максових поцілунків  перестануть бути ватними, й пішла питати у хазяйки, куди можна викинути серветки і остаточно відмити руки від крові.

Мені вказали артритним пальцем на відро під пічкою, я викинула туди серветки разом із закрученими в одну з них, найкривавішу, стразами і пішла мити руки, супроводжена настановами бабусі про економію теплої води.

Але воду не економила - ми дуже гарно заплатили за постій. А бабця не перевіряла.

Я вимилася вся, згадуючи Максову науку миття в одному відрі води. Бо здогадалася набрати теплу у стару ванну, а не вмикати іржави душ.  І як тільки вона наповнилася приблизно на відро, вода пішла холоднюща.

Я поспішно закрутила кран і полізла митися, подумки бажаючи економній бабці самій митися  холодною.

І спинку мені потерти було нікому. Макс, якби й не подався знову у справах, не зміг би. Конспірація.

Коли я вийшла з тісної ванної кімнатки, побачила, що тої кривавої  серветки, в яку були завернуті стрази, у відрі уже не було. А я ж її навмисне поклала зверху на інші з тої ж пачки - білі й відносно. 

Після прозорого Максового натяку та роздивившись глибоку подряпину на склі, яку не міг би зробити звичайний стразик з дешевого чобітка, я дещо зрозуміла. А саме те, що мені явно треба починати справжню перевірку доброї санітарки, що тільки від янгольської доброти прихистила хворенького безпам’ятного дядечка, не давши йому згинути під парканом.

І дядечко теж дуууже цікавий. Він прикидається дурником. Але навіть якщо він справді безпам’ятний, то зовсім не дурний.

А ота його кривава демонстрація - досі мороз поза шкірою! Це ж треба таке вигадати. І нащо він радив мені тікати,  від кого? Невже від цієї висохлої й слабкої бабці?

Або від Макса?

Все ж сищик я ще дуже недосвідчений. Або сищиця? Як тепер правильно - не пам’ятаю. Але жінки уже давно закріпилися в цій справі. 

У них вийшло,  і у мене вийде.

От же ж - я ніби гарно придумала з цим відром для сміття. Сама, без підказки.

Але воно гарно тільки в тому разі, якщо бабця з безпам’ятним психом не в змові. І вона не знає, що то були не стрази.

Як би в динозавра спитати, чи не зробила я гірше? Хоч би він не пропустив обід. Я ж до вечора всі нігті згризу від хвилювання.

Макс прийшов обідати вчасно. 

Гримнув на мене за те, що сиджу в хаті й не дихаю свіжим повітрям. Мовляв, нащо він мене сюди віз, як я не користуюсь безплатним лікуванням. Потім статечно помив руки й сів до столу.

Хазяйка наготувала борщу й печені, навіть салат зробила. Ох і смачнющі тут помідори, прямо з городу, зовсім не схожі на ті, що в магазинах. Мені бабця сьогодні дозволила - я один зірвала, розломила навпіл, а він як цукром посипаний на розломі. Розлом від цього виграє діамантовим блиском. Сказала хазяйці про це, а вона глянула, як на ворога народу. І порадила не видумувати, а їсти.  Мммм… я так немитий і з’їла.