Нарізно спати холодно

Ввечері, сидячі уже вдома у Мами Валі, хлопці відзвітували мені телефонною розмовою.

І я швидко витягла з їх розслабленої балаканини  головне - картка не чоловікова, а Любина. Платинова й навряд  прострочена. А чоловік Любові, тобто дон Педро - явно з сидільців,  і не простих. Бо реагує на  хлопців навіть наодинці дуже гостро. І за неперевіреними даними має тюремні наколки, що свідчать про високий статус у кримінальному світі.

Ну а що донна Роза справить на обох незабутнє враження, я й так знала, без усякого звіту. 

Ця красива і дуже одинока жінка уже давно викликала і в мене тільки симпатію й співчуття. Але мені треба б все одно порадитись з Максом. Він керує практикою. І так вимагають приписи - звітувати про нові обставини. Але ж як?   

А отак - раніше ранку - ніяк. Навіть смс не напишеш.

Ми навмисне начебто забували телефони на видних місцях, щоб їх тут могли ніби випадково подивитись хоч бабулька, хоч об’єкт спостереження.  І впевнитись, що ми з Максом саме ті, за кого себе видаємо. Тож писати нічого службового було не можна.

Мене це дуже напружувало. Я звикла, що можу миттєво зв'язатися з динозавром, де б він не був.

І взагалі все дратувало.

От моя кімнатка. Трохи вогка від постійного вітру з моря стіна. Під неї віє холодом. Максові, що грав роль суворого й жадібного дядька,  звісно дісталася більша й суха. І тепла від пічки за стіною.

Макс зробив, що міг, бурчав, що сестра йому зробить секир башка, якщо я захворію. Але виходити з ролі не можна. До того ж низьке вікно на город - ідеальний запасний вихід саме з моєї комірки.

А спати одна я відвикла, виявляється.

Лежала й думала. що за документами дон Педро, так ми закодували чоловіка Любові, ніде ніколи не сидів. Він був шлюбний аферист високого польоту, його розшукували в кількох країнах за шахрайство з грішми численних дружин.

Справа ще вчора здавалася простою, мені дали нагляд за донною Розою, оскільки ніяких чоловіків окрім охорони, дон Педро до неї не підпускав.

Бо нащо йому суперники, поки на рахунку у дружини щось ще є.

Коли мали закінчиться операції по перерахуванню її грошей на інші рахунки, він мав влаштувати сцену і грюкнути дверима, зобразивши сварку в пориві ревнощів. А потім гордо піти з розбитим серцем і повним чужих грошиків новеньким рахунком.

Охоронці були скоріш за все в долі і доносили Донові про жертву.

А у мене були тільки оці два оболтуси. Довелося доручити їм нескладну справу - зайняти Любов фітнесом і шопінгом, поки я не повернуся, й доповідати обстановку. Навіть не сказала їм суті справи.

Бо вони цивільні. Не треба їм забагато знати. Ну й легенда у них відповідна.

Відкриті геї - до них не приревнуєш і вони не зацікавляться Любов’ю, а вона - ними. Мені здалося, що все добре і я встигну.

А тепер Бурий каже, ніби так, як дон Педро, на геїв звичайні гомофоби  не реагують.  І якщо він справді сидів, то це треба виясняти. 

До всього цього несподіваного на картці Люби скінчилися гроші. Тобто скоро Дон Педро повторить свій трюк з грюканням дверима, і його треба буде брати на місці злочину.

Що робити, чи воно терпить до завтра?

А може мені просто дуже хочеться побачити Макса перед сном, і я себе накручую.

Нічого робити. Не заспокоюся,поки не пораджуся. Засовую ноги в гумові чоботи,  неодмінний атрибут мого походу у місцеві вигоди на дворі, накидую на піжаму светра і виходжу - трохи гучніше, ніж треба, прикривши двері.

Насолоджуючись вітром з моря, що здув з двору запах свинарника, проходжу до вигод - дерев’яної споруди з віконцем-сердечком. Дивна  символіка для такого місця.

Двері моторошно риплять. Назустріч мені з вбиральні воєнним стройовим кроком і розвернувши плечі, як на параді,  виходить наш об’єкт нагляду - чи то безпам’ятний, чи перевербований криміналом, чи собі на умі.

Ох, добре, що не так мені вже й  хотілося до вбиральні. А то всяке могло б бути, я не надто хороброго десятка. А об’єкт в темряві виглядав дуже загрозливо, прямо як новий Термінатор.

 Бабчин син, ха!

Ну вона не заперечила, що він її син, але й не підтвердила. А він не представився, бо пам’ять же ж втратив.

Бабка взагалі мала вигляд справжньої карги,  що вдавиться за копійку й вдавить теж. І не тільки за копійку, але й за косий погляд або необдумане слово. Наче злостива відьма. Але зовнішність буває оманливою. Не будемо робити поспішних висновків. Вона завантажувала  безпам'ятного роботою по повній, і не на 8 годин, а весь світовий день. Заставляла викладатися навсі сто цього явного городянина, була всім невдоволена, ніколи при мені не похвалила. Хоч видно було, що той працює на совість. Годувала правда нормально.

Ну то Макс сказав, що нормально. А, як на мене - то розкішно.

На вечері у мене був справжній гастрономічний шок і трепет.

Ох, коли вже я нарешті зароблятиму на кухаря!

Максу все,  що було на столі, явно сподобалось. Особливо ота індовутка, може й та сама, що розвандалила мої стрази на чобітках. Я не в претензії, до речі. Тих знарядь для тортур би я не взула без необхідності, а якби вони були без стразів, стали б тільки кращі.

Так що та качка була не дуже винувата. Просто вона, мабуть, мала гарний смак і не любила отих страшних ботильйонів. 

А ще до речі про ботильйони -  ходити в них по землі легше, ніж  по асфальту або паркету.. Шпильки трохи вгрузають, і на них не так хитаєшся.

А все ж  добре, що я не в них, а в гумових чоботях.

Все це чомусь  промайнуло в моїй переляканій голові в ту саму  мить, коли цей пам’ятник стройовій підготовці відійшов на крок від дерев’яної вбиральні,  нахилився наді мною і поклав руку мені на плече.

- Тікай звідси. - Він явно думав,  що шепоче, але вийшло досить гучно.

Потім неквапно  відсторонився й покрокував далі, немов мене тут небуло,  і він нічого мені не казав.

Чого це я маю тікати? Тут немає окремої вбиральні для Ч і Ж.