Глава 7

Він взявся за пензлі. Змахом руки витягнув прямо з повітря чисте полотно, і почав малювати. Його друг Горинич здивовано дивився на нього, як і всі інші. Але всі мовчали, боячись порушити цю щасливу для Кощія мить. Ніхто ніколи не думав про нього більше, ніж про себе, ніколи не намагався зрозуміти і підтримати. Він подумав про те, кому допомога була потрібніша, ніж йому. Він згадав про Бабу Ягу. Її золоту косу. І про те, що вона була ще одним його чудовим другом. Як і вірний Горинич. Але як їй допомогти, він не знав.

Зрештою, картину було завершено. Надя чекала побачити на полотні ліс, але з картини на неї дивилася її кімната. Дівчинка не стала питати, як він дізнався про це. Зрештою, він – чарівник! Тепер вона могла повернутися додому.

Прощаючись, Надія та Кощій дякували один одному. Адже він допоміг їй повірити, що дива існують, а казки набагато ближчі, ніж здавалося. Надія ж допомогла йому стати значно краще, ніж він міг уявити, вона відкрила в ньому світло.

Горинич тихенько схлипував, стоячи біля полотна. Він довго дбайливо стискав дівчинку в обіймах, не бажаючи розлучатися. Але нарешті відступив убік, і помахав рукою на прощання.

Щойно вона торкнулася картини і повернулася додому, як домашні Кощія почали на радощах наводити в його будинку порядок. Адже тепер і вони здобули надію. Щоправда, Надя цього вже не бачила.

Дівчинка сіла за домашні завдання, не наважуючись розповісти батькам про те, що з нею сталося. Вона й сама не повірила б собі, якби не побачила все це особисто.

Математика давалася особливо складно, і цифри вперто не хотіли складатися. Натомість у голові лунали думки про Горинича, Кощія, танцюючі мітли та інше диво.

І тут раптом, прямо з картини, на якій був зображений той самий ліс, випурхнув маленький воронятко. У дзьобі він ніс непосильний йому тягар – величезний білий конверт. Він ніяково приземлився на стіл, і потягнувся до дівчинки, щоб вона забрала послання. Надя обережно погладила птаха, і розсміялася сама собі: чого вже боятися ворону, коли Горинича не злякалася!

Лист виявився від Кощія. Він слізно просив допомогти йому розібратися з чарівним дзеркалом і врятувати його прекрасну Бабу Ягу.

Надя кілька разів прочитала листа, і важко зітхнула. Ну, хіба могла вона кинути несподівано придбаного друга, який стільки страждав, у біді?

Дівчинка, вкотре за цей нескінченний день, видала вперед вперто підборіддя, і почала писати відповідь Кощію на одному із вирваних зі шкільного зошита аркушів.

"Дорогий Кощій!", - написала дівчинка, і задумалася.

«Отримала твій лист. Розумію твоє хвилювання», - вона знову зупинилася. Адже насправді вона зовсім не уявляла, щоб Баба Яга раптом побажала чиєїсь допомоги. Вона не здавалася їй такою вже нещасною. Але, з іншого боку, і про Кощія вона б цього раніше не сказала. До того ж це прохання друга.

Тож, відпочивши, вона продовжила писати: «Обіцяю прийти, як тільки зможу. Обійми за мене Горинича, і нагадай йому про дієту. Надія».

Надя згорнула листок, вклала в конверт, і віддала ворону, який відразу злетів і зник в чарівному полотні, ніби й не було.

Вона рішуче погасила світло, зрозумівши, що уроки їй зараз не під силу, і залізла в м'яке тепле ліжко.

Можливо, все це лише сон. І завтра спогади про нього викличуть лише усмішку. Солодко позіхнувши, дівчинка відразу заснула, зморена втомою цього дивного, але світлого дня.

Епілог

Кажуть, що справжнє кохання та щира турбота здатні вилікувати будь-яку недугу. Але і злість має не меншу силу, і здатна ці недуги породжувати в людині.

Кожен із нас зовні такий, який усередині. Це і є дзеркало. Погляньте на своє відображення. Що ви там бачите? Добру чи злу усмішку?

Головне зло не знайти десь, бо воно всередині кожного з нас. І саме воно – наша головна перешкода на шляху до доброти та щастя. Що ж, нехай дорогою до світла вас супроводжують справжні вірні друзі, і тоді все у вас обов'язково вийде!

З повагою
Автор