Глава 13 "В новому статусі"

Інна

Прокидаюся в абсолютній тиші. Таке відчуття, що у будинку, окрім мене, нікого немає. Довго лежу, прислухаючись, тягнуся за телефоном і підскакую, як вжалена. На годиннику десята ранку! Я що, так довго спала? Звечора гадала, що й заснути не зможу, а у підсумку, спала міцно, та ще й так довго. Сідаю на ліжку, намагаючись прийти в себе. За вікном сіро й прохолодно, я не зачинила вікно на ніч, тож в кімнаті надто свіжо. Добре хоч дощу немає, можна прогулятись і нормально добратися до Соломії.

Перед тим, як вийти до ванної кімнати, прислухаюсь, але жодних звуків не чути. Приймаю душ, мию голову, тоді ретельно висушую волосся феном, який знаходжу у шафці. Користуюся кремом, роблю легкий макіяж. Вчора вдосталь нагулялася перед Дмитром блідою поганкою. Потім переодягаюся в джинсові шорти і футболку, а тоді спускаюся на перший поверх. З кухні доносяться смачні аромати чогось печеного, і це дуже дивує. Невже Дмитро сам готує? Хоча, у такий час навряд чи він взагалі вдома. Невисока жіночка у фартусі зустрічає мене привітною усмішкою. Здогадуюся, що це домробітниця.

— Доброго ранку, — говорить вона, — я Олена.

— Доброго, — усміхаюся. — Інна.

— Дуже приємно, — відповідає вона. Одразу розумію, що ми з нею знайдемо спільну мову, хоч вона й старша за мене років на двадцять.

— Я не знала, що ви любите, тому вирішила насмажити млинців, — говорить ніяково, а я помічаю на стільниці тарілку з золотистими і неймовірно ароматними млинцями. Згадую, що ввечері не їла, тож не проти ситно поснідати.

— Саме те, що потрібно, — усміхаюся і підходжу, щоб зробити собі чай.

— О, ні, — зупиняє мене. — Сідайте, я все приготую. Чай, кава?

— Мені незручно вас турбувати, — кажу як є, бо не звикла до такого життя.

— Які можуть бути турботи? Це моя робота, — вмикає чайник, дістає посуд і починає чаклувати над чашкою. Ставить переді мною млинці, піали з медом та джемом і чашку ароматного чаю, який я вже колись куштувала на терасі.

— Дякую, — гублюся від такого сервісу.

— Смачного. Що бажаєте на обід? Дмитро Богданович вдома тільки вечеряє, і то не завжди. Зранку попередив мене, щоб стосовно меню зверталася до вас.

— Он як? — її слова викликають шок. Не очікувала, що мені доведеться узгоджувати меню. Схоже, він серйозно налаштований і вже увійшов в роль. А я тільки гублюся й хвилююся. Та мене з легкістю розкусять при першій же нагоді. — Я невибаглива у їжі. З’їм все, що ви приготуєте. А Дмитро Богданович ще щось говорив?

— Нічого особливого, — знизує плечима жінка. — Повідомив, що з усіма питаннями стосовно побуту звертатись до вас. А ще назвав вас нареченою. Вибачте, що втручаюся, — замовкає, про щось міркуючи. Бачу, що їй ніяково. — Це правда?

— Е… Так, — намагаюсь усміхнутися, бо наречені ж, наче, мають бути щасливими, але погано виходить.

— Я дуже рада, що у Дмитра Богдановича нарешті все налагодилося. Він дуже гарна людина, — щиро говорить Олена, а я можу тільки кивнути.

Мені б самій звикнути до цієї ролі, а тут, виявляється, ще й купа питань. Яка з мене хазяйка у чужому будинку? Божевільня якась! З’їдаю млинець і випиваю свій чай. Посуд мені теж мити не можна, тому йду до своєї спальні й просто сиджу там деякий час, бо не знаю, чим зайнятися на чужій території. Цікаво, Олену не хвилює те, що спимо ми в різних спальнях?

Ближче до обіду наважуюся зателефонувати Ларисі, щоб дізнатися про роботу. Довго слухаю гудки, не отримавши відповіді. Та через декілька хвилин телефон озивається викликом від неї.

— Добрий день, Ларисо Вікторівно.

— Добрий, Інно.

— Я хотіла запитати, чи можна мені повернутися на роботу? — одразу переходжу до справи.

— Діма телефонував зранку і повідомив, що ти повернешся, — дивує відповіддю. Повідомив... Не запитав, не запропонував, а просто поставив перед фактом?

— Е-м-м, я не знала, — тільки й можу відповісти.

— Інно, ти виходь, коли тобі зручно, і ми все обговоримо. Добре? Бо зараз маю бігти у справах.

— Так, добре. До побачення, — поспішаю попрощатися.

Чудово! Цього тільки не вистачало! Він тепер все буде за мене вирішувати? На цілковитий контроль я не погоджувалась і точно мовчати не буду. Дмитро пропонував поговорити сьогодні ввечері. Дочекаюся розмови і попрошу не втручатись у мої справи. Я ж не втручаюсь у його.

Щоб розвіятися та викинути з голови негативні думки, вирішую прогулятись у дворі. Сподіваюся, свіже повітря допоможе заспокоїтись і все гарненько обміркувати. Це зараз я така смілива у своїх намірах, а коли повернеться Дмитро, і слова не зможу сказати. Так завжди трапляється в його присутності.

І яке ж моє здивування, коли на задньому подвір’ї я бачу басейн. Минулого разу в темноті я його не помітила. Та й не до того мені було, бо басейн видно з кабінету Дмитра та зали, в яку я досі не заходила. Сідаю на шезлонг, шкодуючи, що сьогодні не спека. З задоволенням скупалась би. Довго сиджу біля води, міркуючи над своїм життям. Як швидко воно може змінитися. В кінці травня я познайомилася з Дмитром, закохалася, розчарувалася, а тепер, на початку липня, я його фіктивна наречена. Ніколи не подумала б, що зі мною таке станеться.

— Інно Тарасівно, — чую ззаду і перелякано озираюся. До мене з усмішкою йде Олена. Невже він сказав до мене так звертатися? — Я обід приготувала. Не бажаєте поїсти?

— Олено, домовмося, що ви звертатиметеся до мене просто на ім'я. Добре?

— Не знаю, як поставиться до цього Дмитро Богданович, — каже розгублено.

— Він не буде проти, — кажу з натиском, гніваючись на нього.

— Добре, — здається жінка.

— А тепер я не відмовилась би пообідати. Впевнена, що там щось дуже смачне.

Після довгих вмовлянь, змушую жінку поїсти зі мною, а потім вирішую, що на терасі випити чаю буде набагато приємніше. Ми говоримо на нейтральні теми, уникаючи розмов про Дмитра, наші стосунки та моє життя в окремій спальні. Жінка ділиться, що має велику родину і двох внуків. Розповідає, що давно вже працює у Дмитра і всім задоволена. Згадує, що працювала ще на квартирі і, я так зрозуміла, знає колишню дружину, але спитати не наважуюся.