Ніч пахла порохом і кров’ю.
Віолета бігла вузькими вуличками, притискаючи руку до боку, де гаряче пульсувала куля. Кожен подих різав груди, кожен крок віддавався болем, але зупинитися означало — померти.
Вона знала, що полювання почалося. Синдикат не пробачає зрад. І тим більше — тих, хто хоче піти.
Тіні переслідувачів розтягувалися за нею, кроки лунали в такт її серцю. Десь позаду клацнула зброя. Постріл розірвав тишу, куля вдарила в стіну, обсипавши її уламками цегли. Віолета різко звернула в темний двір і сперлася на холодний мур. Її пальці тремтіли, але розум залишався ясним: ще трохи — і вона дійде.
Двері старого будинку здригнулися від її удару.
— Відкрий… — голос хрипів, наче чужий.
Замок клацнув.
На порозі з’явився чоловік із сивиною на скронях і холодним поглядом, у якому пробивалося щось більше, ніж просто тривога.
— Віолето… — він видихнув її ім’я, ніби не бачив роками.
— Вони йдуть за мною, — вона мало не впала йому в руки. — Тільки ти можеш…
Її свідомість хиталася на межі темряви. Вона востаннє відчула запах тютюну й сталі, перш ніж світ провалився в чорне.
А попереду чекала зустріч, здатна змінити все
#5793 в Любовні романи
#2456 в Сучасний любовний роман
#822 в Детектив/Трилер
#120 в Бойовик
одержимий герой, кохання крізь перешкоди, жорстокий і владний головний герой
Відредаговано: 10.09.2025