Глава 13

Регент плеснув долонею по підлокітнику крісла:
— Зберігатимемо все у таємниці. Невідомо, як складеться майбутнє. Офіційно Люсінда наречена Холдера, тож нехай для всіх так і залишиться. Сьогодні повечеряємо у тісному сімейному колі. Реріті, чекатиму тебе на вечерю. Підготуйся належним чином. Я хочу бачити наречену сина регента, а не служницю. Холдере, подбай про її одяг.
Регент вийшов з покоїв, а Реріті заклякла і не могла поворухнутися. Вона вечерятиме з регентом. Паніка охопила липким коконом та збільшувала хвилювання. Не обслуговуватиме, а вечерятиме. Холдер відчув її переляк та міцніше стиснув долоню:
— Не хвилюйся, це просто вечеря. Батько хоче познайомитися з тобою краще. Це добрий знак.
— А я? Що буде зі мною, — стурбований голос Люсінди пролунав покоями, — всі знають про наші заручини. Якщо весілля не буде, то для мене це велика ганьба, — графиня підійшла до Холдера, — ви самі попросили моєї руки, я нікого не змушувала. Ви зобов’язані дотримати слова й одружитися зі мною.
Холдер похмурнішав та відпустив руку Реріті. Розвернувся до графині й злегка схилив голову:
— Я не відмовляюся від своїх слів. Це проста вечеря. Очевидно, регент хоче познайомитися з Реріті краще, щоб зрозуміти, чому ми не можемо знищити вікях. Не хвилюйтеся, графине, впевнений, скоро це непорозуміння зникне.
— Сподіваюся на це. Проте мене регент на вечерю не запросив.
Люсінда пішла, гучно гримнувши дверима. Незручна мовчанка повисла у повітрі. Непорозуміння. Холдер назвав Реріті непорозумінням. Серце дівчини стиснулося від болю, а іскри надії на спільне майбутнє почали згасати. Арверіус тупцяв біля дверей і зрештою відчинив їх:
— Я теж піду. Пошукаю щось у бібліотеці. Може ми дещо не врахували чи пропустили.
Холдер поправив рукав та заховав руну.
— Я накажу підібрати тобі відповідний одяг та розповісти про манери. Звісно до вечора світською леді ти не станеш, проте сподіваюся, що хоча б віддалено нагадуватимеш її.
— А якби була? — Реріті несміливо підійшла до чоловіка, — якби стала дівчиною, яка тобі потрібна. З ідеальними манерами, репутацією, грацією, тоді ти б змирився з нашим одруженням?
— На жаль, крім вище перерахованого, потрібно ще титуловане походження. Я син регента і зобов’язаний одружитися з дівчиною з відповідного кола. Сподіваюся ти це розумієш. Чекай тут. Я розпоряджуся, щоб Дораті про все подбала.
Герцог пішов, залишивши Реріті стояти посеред кімнати. Він вимагав те, що вона не могла йому дати. Крім кохання їй нічого було запропонувати, проте воно йому не потрібне. Гіркота образи підійшла до горла і дівчина стиснула руки в кулаки. Їй хотілося закохати його в себе, довести, що вона нічим не гірша за тих манірних дівиць до яких він звик.
Ввечері Холдер нервово постукав у двері покоїв Реріті. Не розумів чому батько вигадав цю вечерю. Знаючи цю дівчину, то чомусь був впевнений — вона щось втне. Двері відчинилися і на порозі з'явилася Дораті з яскравими стрічками у руках. Чоловік сподівався, вони не перетворили Реріті на городнє опудало. Радів, що тогорічна мода з припудреними обличчями та намащеними жиром хитромудрими зачісками минула і тепер панянки віддавали перевагу більш природному вигляду. Дораті зробила крок убік:
— Ваша панянка готова. Наскільки це можливо. Весь етикет за такий короткий проміжок часу їй освоїти не вдалося, проте основу вона знає.
Холдер зайшов до покоїв і закляк на місці. Реріті вражала красою. Пишна бежева сукня спадала до підлоги, тугий корсет підкреслював тонку талію, рукавички ховали потріскані від роботи долоні. Оголені ключиці привертали увагу, скромне декольте залишало простір для фантазій, а на шиї виблискувало дороге кольє. Світле волосся зібрали у високу зачіску. У руках дівчини майоріло віяло й здавалося вона істинна аристократка. Серце Холдера зробило кульбіт та забилося швидше. Він бачив багато вродливих жінок і звичайна краса не справляла на нього великого враження, але у Реріті відчувалася родзинка, загадка, яку хотілося відгадати. Дівчина зробила граційний реверанс та простягнула руку:
— Герцоге Ордубійський! Я рада, що ви вирішили мене супроводити.

Холдер підхопив її пальчики, галантно нахилився та доторкнувся губами до рукавички. Випрямився, проте не поспішав відпускати її руку. Сині очі виказували хвилювання та погано приховували емоції. Чоловік став поруч і Реріті схопилася за його лікоть. Він не відводив від неї захопливого погляду:
— Ви сьогодні дуже вродливі.
— Дякую! — дівчина сором’язливо опустила погляд й прикусила губу, — як мій реверанс? Я все правильно зробила?
— Так. Наче справжня аристократка. Ходімо, головне не виходь з ролі.
У грудях Холдера поселилися гордощі за неї. Він йтиме поруч з такою красунею і вона його наречена. Реріті високо задерла підборіддя й рушила вперед. Зробила два кроки, оступилася й ледь не впала. Герцог встиг притримати її. Дівчина сором’язливо заховала погляд у підлогу:
— Заплуталася у сукні. Вона хоч і гарна, проте не зручна.
— Сподіваюся туфлі не тиснуть? Не хочу знову ходити з набряклими мозолями на ногах, — Холдер бачив її хвилювання і намагався жартувати. Дівчина залишалася серйозною:
— Не тиснуть. Тепер я боюся їх загубити.
— Великі? Невже не можна підібрати взуття відповідно до розміру?
— Ці дуже красиві, шкода під пишним подолом сукні їх ніхто не побачить.
Холдер впевнено йшов коридорами й Реріті крокувала поруч. Як справжня леді тримала його лікоть й чоловік припустив, що з них вийшла гарна пара. Одразу відігнав ці думки. Вони не пара. Він зобов’язаний одружитися з Люсіндою, інакше зганьбить її й герцогства йому не бачити. Переконував себе — ця мана до Реріті тимчасова. Він безнадійно кохає Аріеллу і цього не змінити. З жахом усвідомив, що за ці дні жодного разу не згадав про силурійську принцесу. Туга не огортала серце й воно зовсім не рвалося до неї. Нарешті він зцілився від цього кохання і не мав намір впускати у свою душу когось ще. Поважною ходою зайшов до бенкетної зали. За столом сиділи його сестра з чоловіком та брат Кеннет. Джентльмени підвелися й Холдер зупинився біля них:
— Знайомтеся, це Реріті, моя дама на сьогоднішній вечір. А це, — чоловік вказав на брата, — Кеннет, моя сестра — Фелісія та її чоловік Морган. Оскільки ми зібралися у тісному колі, то я вирішив випустити всі титули. Сподіваюся ви побачите мені цю вільність.
Насправді Холдер не хотів підкреслювати не титулованість Реріті. Він спіймав на обличчі Кеннета глузливу усмішку. Реріті зробила реверанс, а брат підхопив її пальчики:
— Звісно, поруч з такою красою, всі формальності зайві, — Кеннет поцілував пальчики Реріті й продовжував тримати їх у руці, — ви дуже вродливі. Не розумію, чому Холдер приховував вас.
— Напевно у нього були на це причини, — Реріті невинно змахнула віями. Її пальчики одразу спіймав Морган та поцілував.
— Радий знайомству.
Реріті кивнула й відмітила помітну різницю у віці між Фелісією та її чоловіком. Герцогиня була значно молодша за нього. Чорні пасма її волосся складені у високу зачіску, а зелені очі здавалися сумними. До зали зайшов регент у супроводі дружини та наслідний принц з матір’ю. Від цих осіб віяло величчю. Принц здавався зовсім дитиною, хлопчаком приблизно дев’яти років, але незважаючи на юний вік, йшов з гордо піднятою головою. Після смерті Ордубейна, королем Демерії мав стати саме Одрік. Маріус, рідний брат покійного короля, виконував обов’язки регента. Холдер одразу спохватився та схопив пальчики королеви-мати:
— Міліан, ви як завжди вродливі.
— Залиште ці стандартні фразочки для юних дам. Вони ще вірять у щирість компліментів і розтануть від них, як перший сніг, — Міліан поправила золотисті коси та подивилася на Реріті. Холодний погляд сірих очей заморожував і по спині дівчини пробігся крижаний вітер. Холдер поцілував матір у щічку:
— Сподіваюся хоча б ви не будете проти компліментів, адже й справді маєте чудовий вигляд.
— Я завжди рада твоїм компліментам, — жінка посміхнулася й своєю посмішкою розвіяла паморозь, що посіяла Міліан, — ти не представиш нам свою даму?
— Звісно, — Холдер відійшов назад й Реріті зробила реверанс. Він схопив долоню дівчини, — це Реріті. Ми з нею…, у нас з нею випадково утворився вікях.
– Вікях випадково не утворюється. Мабуть, захотіла вибороти собі місцем під сонцем і захомутати сина регента, — Міліан виплюнула це наче отруту й сіла за стіл.