Глава 12

Дівчина поклала гомілку у тарілку та опустила голову. Вона забула, що вечеряє з герцогом. Він дотримувався всіх правил етикету, які були їй невідомі. Чоловік взяв грудинку, відрізав шматочок та підніс його до рота. Реріті взяла ножа. Наслідуючи приклад Холдера, розрізала ніжку.
— Обов’язково дотримуватися цих норм? Руками значно смачніше і швидше. Не потрібно витрачати час на розрізання.
— Ти кудись поспішаєш?
— Ні, але зазвичай намагаюся швидко поїсти, бо робота сама себе не зробить.
Холдер приклав бокал до вуст та зробив кілька ковтків:
— Уявляю реакцію придворних, якби хтось так їв за королівським столом.
Дівчині стало соромно. Вона поклала виделку у тарілку та витерла руки серветкою. Вже краще залишатися голодною, ніж ганьбитися перед герцогом. Чоловік помітив зміну настрою і відклав столові прибори убік:
— Знаєш, я все життя дотримувався цих правил. Мене вчили завжди у всьому бути ідеальним. Цікаво, як це їсти руками, — Холдер потягнувся до фазана й взяв запечену ніжку. Підніс до рота та відкусив шматочок, — ти маєш рацію, так швидше.
— Мабуть, ти вважаєш мене невихованою дикункою, — у словах Реріті відчувався відчай, — але я справді не знаю, як поводитися за королівським столом. Мені ніхто не розповідав. Вибач.
Герцог поставив ніжку у тарілку та витер серветкою руки.
— Не вибачайся. Я теж не знаю як заведено їсти у сиротинці. Розкажеш?
Реріті завжди багато говорила, коли хвилювалася. А сьогодні вона дуже хвилювалася і слова лилися з її рота нестримним потоком. Вони вже давно повечеряли, а дівчина не замовкала. Трохи заспокоївшись, вона усвідомила, що чоловік майже не говорить. Реріті винувато опустила голову:
— Вибач, я трохи захопилася розповіддю. Напевно, тебе вже голова розболілася від моїх балачок. Ніколи не можу зупинитися вчасно.
— Я люблю слухати, — Холдер простягнув долоню, — хочу тобі дещо показати.
Дівчина вклала руку у його долоню й шкіру обпалило тепло, що поширилося всім тілом. Вона підвелася. Чоловік підвів її до краю балкона. Змахнув вільною рукою, вказуючи на горизонт:
— Дивись, перед нами все місто. Я люблю тут стояти й милуватися краєвидом.
Реріті схопилася за поруччя і вдивлялася вдалечінь. Холдер стояв трішки позаду, притулився до спини дівчини й обвив рукою її стан. Його пальчики лоскотали зап’ясток та викликали млість у серці. Іншою долонею чоловік доторкнувся її живота та притиснув до себе. Гарячий подих окутав шию:
— Не бійся, я тебе тримаю, ти не впадеш.
Проте дівчина не боялася впасти, вона боялася закохатися. Холдер став її нездійсненою мрією. Реріті розуміла — між ними надто глибока прірва. Ці дотики здавалися приємними. Хотілося знову відчути на своїх вустах його поцілунок. Вона різко розвернулася:
— Не боїшся, якщо падатиму, то потягну тебе за собою?
Долоня чоловіка перемістилася на спину, викликаючи мурашки на шкірі навіть через одяг. Холдер вдивлявся в обличчя дівчини й вона відчувала на собі його невидимі дотики. Голодний погляд зупинився на її вустах і там спалахнули жаринки.
— Боюся, що ти впадеш без мене.
Ці слова роздмухали полум’я у серці дівчини. Вона не могла більше чекати. Стала навшпиньки та потягнулася до його вуст. Він різко відхилився. Відпустив зі своїх обіймів та відійшов назад:
— Стало вітряно. Гадаю, потрібно повернутися в покої.
Реріті дивилася на широку спину чоловіка та подумки лаяла себе за необачність. Звісно, герцог не прагне її поцілунків, у нього є справжня наречена і якби не вікях, то він не терпів би її присутність. Розхвилювавшись, дівчина почала збирати посуд. Холдер зміряв її здивованим поглядом:
— Що ти робиш?
— Віднесу тарілки на кухню. Дякую за смачну вечерю.
Чоловік підійшов до неї та спіймав її долоні, не дозволяючи забрати тарілку зі столу:
— Я ж сказав, ти моя гостя. У мене є кому прибирати тарілки.
— Але мені нудно сидіти без справи.
— То знайди собі заняття: гаптування, вишивка, плетіння… не знаю, чим ще займаються дівчата.
— Добре, я вже піду. Ти, мабуть, стомився і бажаєш відпочити.
Реріті вирвалася з його бажаних рук і направилася до виходу. Вона тікала. Тікала від п’янких обіймів, ніжних дотиків та цього чоловіка, який поселився у серці. Все повинно було бути зовсім не так. Вона ж прагнула лише врятуватися, а натомість пройнялася симпатією до недосяжного герцога. Зайшовши до своєї кімнати, на груди опустилася туга. Душа вперто рвалася до того, кому вона не потрібна.

Через деякий час, прийшов Холдер та прив’язав її руку до ліжка. Він робив це щоночі, а вранці відв’язував. Зазвичай дівчина уже була переодягнута у нічну сорочку та ховалася під ковдрою. Цього разу чоловік не поспішав залишати кімнату. Сів на ліжко та ошелешив новиною:
— Я думав про твій випадок. Так продовжуватися не може. Я запитаю поради у цілителя. Може він допоможе привести твій сон до ладу.
Реріті злякалася. Цілитель може здогадатися, хто вона і чим насправді викликані ці сни. У палаці почувалася у безпеці, тут огри до неї не дістануться, проте, якщо стане відома правда, то її можуть прогнати. Дівчина перелякано похитала головою.
— Не варто. Воно минеться.
— Я хвилююся за тебе, — Холдер лагідно доторкнувся пальчиками до її чола та поправив пасмо волосся. Цей жест здавався дівчині надто інтимним. Вона стиснула губи й наказувала собі не мріяти про більше.
— Звісно хвилюєшся, адже щось станеться зі мною, то станеться й з тобою. Не переймайся, якось я дожила до свого дев’ятнадцятиріччя.
— Тобі дев'ятнадцять? — чоловік відсахнувся від неї, наче від гарячої лави. Дівчина кивнула:
— Так, а тобі?
— Трохи більше, — Холдер підвівся та направився до виходу, — добраніч!
Реріті здивувала така поведінка. Невже Холдер вважає її старою? Звісно дівчата її віку майже всі заміжні, але вона ж не винна, що їй ніхто не припав до серця. Ніхто, крім Холдера. Вона заснула з думками про нього, а вранці герцог розбудив її, звільнивши руку.
Реріті похапцем поснідала і взялася за вишивання. Їй хотілося вишити хустинку для Холдера. Подарувати замість тієї, що залишилася у неї. Як і обіцяв цілитель, рана повністю загоїлася та вже не дошкуляла. Вона безслідно зникла й Реріті хотілося повернутися до роботи. Сподівалася хоч так розбавить нудні сірі будні, які проходили у думках про Холдера. Вродливий, заможний, заручений. Здавався їй недосяжною мрією. Раптом дівчина відчула біль у зап’ястку. Руна горіла невидимим вогнем та спопеляла до кісток. Реріті відкинуло назад і вона впала на ліжко. За мить все припинилося і біль вщух.
Дівчина знала, що це означає. Холдер знову спробував розірвати вікях. Реріті ледь стримала сльози. Їй здавалося, вчора за вечерею герцог дивився на неї по-особливому. Його випадкові дотики, обнадіювані погляди, щира посмішка… Неприємно визнавати, що все це лише плід її уяви. Вона підвелася та направилася до його покоїв. Впевнено переступивши поріг, заклякла на місці. На неї зацікавлено дивився король та придворний маг. Холдер стояв біля крісла, у якому сиділа Люсінда. Довгий рукав сукні закочений по лікоть і тепер у Реріті зникли всі сумніви. Щойно відбулася чергова спроба зруйнувати вікях. Дівчина спохватилась й зробила реверанс. Маріус зміряв її зневажливим поглядом й звернувся до придворного мага:
— Здається, магії Люсінди замало, щоб зруйнувати вікях. Підійдемо з іншого боку. Арверіус, ви — один із найсильніших магів королівства. Спробуйте створити вікях з Реріті.
Маг здавався розгубленим. Пройшовся масним поглядом по Реріті, окреслив тендітний стан, ключиці та зупинився на обличчі.
— Але, при всій повазі, я не збираюся ні з ким одружуватися.
— Я щедро заплачу. Крім того, не думаю, що ви посмієте проігнорувати мій наказ. Я добре пам’ятаю, що ви прилюдно засвідчили істинність вікяху між Холдером та Люсіндою, отже теж причетні до цієї афери.
Реріті випрямилася та почувалася жахливо. Вона наче непотрібний товар, який намагаються віддати задарма, хоча у цьому випадку ще й доплачують, щоб її позбутися. Холдер стояв, тримаючи за Люсінду за руку. Реріті кинула погляд на мага. Він здавався старшим за Холдера, проте не старий. Арверіус важко зітхнув та помахав головою:
— Звісно я виконаю наказ. Спробую створити з керкенійкою вікях.
З його вуст це прозвучало наче вирок смертної страти. Реріті міцно стиснула губи. Вона знала, її магія відгукнеться, прийме магію мага і все, вона назавжди попрощається з Холдером. Їй цього не хотілося. Вона не могла відпустити того, кого кохала. Несподівано для себе усвідомила свої почуття. Вона кохає Холдера. Із завмиранням серця щоразу згадувала їхній єдиний поцілунок та мріяла повторити його. Перевела погляд на Люсінду. Сиділа з кам’яним виразом обличчя і холодними очима. У неї не було закоханого погляду на Холдера, вона його не кохала. Реріті готова віддати йому своє серце, от тільки йому воно не потрібне. Дівчина не могла подарувати коханого цій корисливій дамочці. Сподівалася, що колись він зможе покохати її. Твердо вирішила боротися за Холдера.