Глава 11

Цілитель підійшов до дівчини та оглянув поранення. Вклав невелику палицю їй в рот:
— Будемо зашивати. Тільки тоді я зможу застосувати магію і полегшити біль. Поки потрібно потерпіти. Гадаю, щойно дівчині покращає, герцогу теж полегшає. Вона — джерело болю.
В очах Реріті виднівся страх. Шеоніл вклав таку ж паличку у рот Холдеру й взяв голку до рук. Щоб не бачити його маніпуляцій, дівчина заплющила очі. Гострий біль пронизав шкіру й Реріті сильніше стиснула зуби, щоб не закричати. Через неї, цей біль відчув і Холдер і вона почувалася винною. Вхопилася руками за канапу й мужньо терпіла страждання. Несподіване тепло огорнуло рану й дівчина відчула полегшення. Цілитель приклав долоню до шраму та випустив магію. Яскраві потоки торкалися шкіри, зцілюючи її. Шеоніл забрав руку й світло згасло. На животі Реріті утворився рубець. Грубий, нерівний, з нитками. Проте рана не кровоточила й боліла значно менше.
Дівчина перевела погляд на Холдера. Він дивився на неї. В його очах застигла тривога, а на животі красувалася така ж рана, тільки без ниток. Цілитель задоволено кивнув:
— Все, як я і казав. Підлікували джерело і рана герцога теж затягнулася. Гадаю два-три дні й рани безслідно зникнуть. Звісно для цього я влию цілющої магії. Ввечері знімемо нитки й повторимо процедуру. Поки варто обмежити рух. Вставати можете, трішки ходити теж, але більшість часу потрібно лежати.
Холдер забрав з рота палицю й спіймав пальчики Реріті:
— Ти як?
Дівчина відчула на собі невдоволений погляд графині. Проте герцога, схоже, не хвилювали свідки такого інтимного жесту. Він злегка погладжував пальцем тильну сторону долоні й Реріті недоречно згадала їхній поцілунок. Її перший поцілунок. Він відбувся зненацька та раптово. Дівчина навіть не знала, як реагувати. М’які губи Холдера вправно цілували її, його борода злегка поколювала, а широкі долоні обпалювали спину. Реріті сподобався цей поцілунок. І хоч для Холдера він нічого не означав, був частиною гри, проте дівчина відчувала приємну млість у серці.
Припускала, чоловік на неї розізлиться. Проте замість насуплених брів, Холдер демонстрував турботу. Хоч він таким чином турбувався про себе, але його увага видавалася приємною. Реріті забрала з рота палицю, але не встигла відповісти. До цілительської зайшов регент. Холдер одразу відпустив руку дівчини та спробував підвестися. Жестом рукою, Маріус зупинив його поривання.
— Не потрібно підійматися. Хто посмів тебе поранити?

— Це вийшло випадково на полюванні.
Маріус поспішно перебив виправдання сина:
— Не кажи мені про випадковість. Я був на полюванні в іншому загоні. Бачив, як поранили служницю, проте не розумію до чого тут ти, — регент кинув секундний погляд на Люсінду, а потім глянув на Реріті. Дівчині здалося, що чоловік бажає спопелити її та безслідно розвіяти за вітром. Очі регента наповнилися розумінням і в них спалахнув гнів:
— Ти що створив вікях зі служницею і вирішив мене обманути?
— Ні, все не так, — Холдер похитав головою, — я справді попросив руки Люсінди і вона погодилася. Я створю з нею вікях і зв’язок зі служницею зникне. Він вийшов випадково.
— Як вікях може виникнути випадково? Залиште нас з сином.
Люсінда зробила граційний реверанс та зникла за дверима. Цілитель, поклонившись, вийшов у суміжну кімнату. Реріті спробувала підвестися, але біль тоненькими щупальцями пронизав живіт. Регент жестом зупинив її:
— Залишся. Я хочу знати більше про свою майбутню невістку, — Маріус сів на лавку та запитально підвів брови догори, — я слухаю.
Реріті не знала, чи варто казати правду. Боялася, що дізнавшись про огрів, регент зрозуміє, хто вона насправді. Тоді навряд чи він погодиться її захищати. Навіть вікях не гарантував їй безпеку. На щастя, Холдер відповів за неї:
— Я зустрів Реріті, коли повертався додому. Вона заблукала у лісі і я вирішив допомогти. Як тільки доторкнувся її долоні, між нами утворився вікях. Сам. Але не варто хвилюватися. Нам відомо, що його можна знищити.
— Ти мене розчаровуєш. Спочатку силурійка, тепер це, — регент зневажливо змахнув рукою на дівчину та зіщулив очі, — до речі, хто ти?
Маріус діймав крижаним поглядом. Дівчина важко ковтнула:
— Реріті. Вибачте, не можу підвестися. Рана й досі болить.
Вона прикрила долонею оголений живіт. З регентом не личить розмовляти у такому вигляді, проте поруч навіть не було ковдри, щоб прикритися. Порвана сукня забруднена кров’ю справляла не найкраще враження. Маріус насупився:
— Звідки ти? Хто твої батьки?
— Я керкенійка. Виросла у сиротинцю. Ваш син пожалів мене, прихистив, дав роботу та дах над головою. Я дуже йому вдячна.
— Прихистив? — Маріус гнівно зиркнув на Холдера, — як тобі спало на думку зробити свою наречену служницею?
— Вона не моя наречена, — Холдер одразу заперечив. Те, з якою легкістю він це зробив, відозвалося болючим поколюванням у серці дівчини. Герцог поспішно виправився, — тобто, наречена, але тимчасова. Я заручився з Люсіндою і скоро створю з нею вікях.
— Але я бачив на її руці руну. Невже і вона має вікях з іншим?
— Ні, то мій вікях. Точніше я намалював його чорнилом.
— Ти збрехав мені? — регент значно підвищив голос. В його очах літали іскри злості й, якби могла, то Реріті з радістю покинула б цілительську. Але вона продовжувала лежати та слухати недолугі виправдання Холдера:
— Ні, я одружуся з Люсіндою. Просто виникли непередбачувані обставини. Ні мені, ні Реріті не потрібний цей вікях. Він виник сам, скоро ми його розірвемо.
Реріті була вдячна герцогу, що не виказав всієї правди. Регент міг не пробачити їй таку вільність, як примусовий вікях з його сином. Дівчина боялася покарання. Звісно, зважаючи на ситуацію, її не вбили б, але могли ув’язнити, чи відправити на каторжні роботи. Вона змушувала себе мовчати й слухала слова регента:
— Чому ж досі не розірвали?
— Це виявилося дещо складніше, ніж я гадав.
— І Люсінда погодилася на цю аферу? — Маріус недовірливо зіщулив очі. Холдер впевнено кивнув:
— Так, ми кохаємо одне одного.
Таке зізнання боляче ранило серце дівчини. Здавалося, біль ще більший, ніж від голки, що зшивала живіт. Реріті почувалася розлучницею, хоча раніше Холдер ні разу не обмовився про кохання до Люсінди. Регент підвівся та зарив долоню у своє вогняне пасмо волосся:
— Ти подумав, що буде, якщо вікях не вийде розірвати? Ми могли представити Реріті, як маркізу з далекої провінції, чи чужоземку з аристократичної сім’ї. Тепер всі знають її як служницю. Як ти поясниш, що одружуєшся з нею? А Люсінда? Це ж ганьба для неї.
— Ніхто не одружується з Реріті. І від Люсінди ніхто не відмовляється. Я дав слово одружитися з Люсіндою і я його дотримаю, — голос Холдера звучав впевнено. На мить Реріті стало гірко, що чоловік навіть не розглядає можливість одружитися з нею. Звісно, хто вона для нього? Чужинка, нав’язана наречена, злодійка, яка вкрала його свободу.