Глава 9

Холдер підвівся та рішуче направився до виходу. Впевнено йшов темними коридорами й губився у здогадах. Нарешті побачив її. Реріті лежала на килимі, з прив’язаною рукою до верстата. Заплющені очі свідчили, що вона спить, проте рука смикалася. Здавалося ще трохи й панчоха не витримає, обірветься і дівчина здобуде бажану свободу. Зайшовши всередину, Холдер нахилився над дівчиною. Схопив за плечі та потрусив:
— Реріті! Прокидайся.
Дівчина ніяк не відреагувала. Її повіки тремтіли, а рука смикалася ще дужче. Герцог злегка побив долонею по щоках:
— Реріті!
Дівчина не реагувала. Холдер миттю прийняв рішення та розпорядився:
— Глінкусе, відв'яжи її. Не можна залишати Реріті тут.
Гвардієць покірно виконав наказ. Холдер підхопив дівчину на руки та поніс, пересуваючись темними коридорами. Реріті смикалася, її ноги борсалися у повітрі та ускладнювали рух. Холдер сильніше притиснув дівчину до себе й не розумів у чому справа. Тендітна, беззахисна, спляча, здавалася особливо вразливою. Герцог зайшов у свої покої та поклав дівчину на ліжко. Прибрав з її чола світлі пасма і з тривогою вдивлявся в її обличчя.
Реріті підвелася. Із заплющеними очима направилася до дверей. Її наче щось вело та кликало до себе. Холдер гаркнув на Глінкуса:
— Негайно зачини двері.
Гвардієць виконав наказ. Герцог перегородив собою вихід. Реріті ніби не помітила його і рухалася далі. Вдарившись об груди чоловіка, наступила йому на ногу. Холдер схопив дівчину за руки та притиснув до себе. Не відпускав, тримав наче цінний скарб, який боявся втратити:
— Потрібно привести її до тями. Вилий на неї воду.
Глінкус схопив миску з водою, в якій нещодавно мився Холдер, та вилив її на дівчину. Вода хлюпнулася в обличчя, потекла волоссям і намочила одяг. Реріті жадібно спіймавши ротом повітря, розплющила очі. Ноги підкосилися, вона ледь не впала. Вхопилася за лікті чоловіка та здивовано оглядалася довкола:
— Холдере? Як я тут опинилася? — сині очі виказували страх. Дівчина запнулася, й поспішно виправилася, — е…, тобто, я ж сама прийшла?
— Не сама. Глінкусе, дякую! Можеш іти.
Холдер відчував тремтіння дівчини. Вона нагадувала сполохане зайченя, яке хотілося заспокоїти. Реріті пахла його парфумами. Йому здавалося, що він пригортав до себе щось знайоме, рідне та дороге серцю. Отямившись, відчув як злість роздирала груди. У нього є офіційна наречена, а він обіймає тимчасову. Послабив хватку й відхилився. Погляд сам зачепився за дівчину. Реріті стояла у вологій нічній сорочці, через яку просвічувалися звабливі вигини тіла. Вона помітила його увагу та опустила голову. Висмикнула руки й прикрилася долонями. Цей рух протверезив чоловіка. Він поглянув на її обличчя, яке виказувало сором та обурення. Чоловік підійшов до ліжка і взяв у руки плед:
— Ми мусили тебе якось розбудити, от і вилили воду на обличчя. Не поясниш, чому ти спала прив’язана до верстата?
Холдер підійшов до дівчини та закутав її у плед. Тримаючи краї пледа, допитливо дивився у збентежені очі. Дівчина прикусила губу і зізналася:
— Я – сновида. Ходжу у сні. Щоб нікуди не втекти, змушена прив’язувати себе. Не хотіла, щоб дівчата дізналися, тому знайшла місце для ночівлі у ткальні.
Холдер полегшено видихнув. Це означало, що ніякого залицяльника нема. Стиснув руки в кулаки та відійшов до вікна. Сам не розумів причину своєї радості, адже відсутність кавалера у Реріті відсунула назад перспективу розірвання вікяху. Він сердито насупив брови:
— Чому мені не розповіла? Я повинен знати такі речі.
— Не бажала обтяжувати ще цим. Ти й так мені допоміг, прихистив. Не хочу набридати своїми проблемами.
— Але ця проблема спільна, — чоловік різко розвернувся та підвищив голос, — ти могла піти коридором і викинутися з вікна. Тоді ми обоє загинули б.
— Цього б не сталося.
— Чому?
— Я міцно прив’язалася.
Така відповідь розсмішила герцога. Здавалося дівчина не розуміла, наскільки це небезпечно.
— Це не аргумент. Ми тебе ледве розбудили. Ти була безпорадною, у такому стані з тобою могли зробити будь-що, — злякавшись своїх думок, Холдер поцікавився лагідним тоном:
— Давно це у тебе? Якось пов’язано з твоїм даром, саме так ти бачиш пророчі сни?
— Сни? — дівчина здивувалася, а потім, наче щось здавши, похитала головою, — ні, мені рідко щось сниться, а сновидою я стала недавно. Приблизно тиждень. Не хвилюйся, мине. Мене більше цікавить, як я тут опинилася.
— Я тебе приніс на руках. Побачивши сплячу на килимах, прив’язану до верстата, не міг залишити там. Намагався розбудити, але все дарма.
— Що ти робив у ткальні?

Холдер нервово поправив волосся. Не хотілося зізнаватися, що наказав стежити за нею. Дівчина й так йому не довіряла, не бажав руйнувати їхнє примарне примирення. Чоловік відвів погляд убік:
— Глінкус робив обхід і заглянув у ткальню, перевірити чи все добре. Побачив тебе і одразу розповів мені.
— Чому ж вчора він мене не знайшов?
Своїми запитаннями Реріті заганяла його у куток. Її очі допитливо блищали, а пальці нервово переминали плед.
— Вчора вартував не він. Мабуть, інші вартові не так сумлінно виконують роботу. У цілях безпеки сьогодні спатимеш у моїй гостьовій спальні. Завтра я попрошу Дораті виділити тобі окрему кімнату.
— Мені звісно байдуже до пліток, але про це може дізнатися твоя наречена. Через це у тебе виникнуть неприємності.
— Не хвилюйся про це. Ти вийдеш з покоїв на світанку та повернешся до себе. Ніхто не дізнається, — Холдер вказав рукою на двері, — прошу.
Дівчина невпевнено зайшла до гостьової спальні. Зараз герцог навіть радів, що в його покоях є дві спальні. Хоч тут давно не провітрювали й не прибирали, проте вважав цю кімнату кращою, ніж ту, у якій мешкала Реріті. Він випустив зі своїх долонь вогняні кулі, які зависли у повітрі та освітлювали апартаменти. Не гаючи часу, чоловік підійшов до ліжка з бордовим балдахіном:
— Спатимеш тут. Доведеться тебе прив’язати.
Дівчина сіла на ліжко
— Де моя панчоха?
— Панчоха? — чоловік здивовано підняв брови догори. Реріті ще більше закуталася у плед, наче їй дошкуляв холод:
— Я прив’язала руку панчохою.
— Мабуть, залишилася у ткальні. Глінкус її знайде. На щастя у тебе є ще одна.
Холдер присів, шугнув руками дівчині під сорочку та схопив панчоху. Пальці доторкнулися ніжної шкіри дівчини й це дурманило розум. Схопив край панчохи й на мить непорушно застиг. Вже й сам пошкодував, що вчинив так необачно та порушив всі межі пристойності. Перелякані очі Реріті красномовно дивилися на нього. Чоловік квапливими рухами зняв панчоху й притримав стопу у долоні. Погляд зачепився за рани, які добре гоїлися.
Реріті висмикнула ногу та заховала її за нічною сорочкою, що опускалася нижче колін. На її щоках палав рум’янець. Збентежена, мовчазна, спантеличена, подобалася йому ще більше. Холдер подумки вилаявся. Вона не має йому подобатися. Йому варто думати про свою справжню наречену і якнайшвидше розірвати вікях. З кам’яним виразом обличчя, чоловік підвівся та провів пальцями по панчосі:
— Лягай, я тебе прив’яжу, а вранці звільню твою руку. Пізніше вигадаю, що з цим усім робити.
— Сподіваюся ти не забудеш про мене і справді відв’яжеш.
— Я подумаю, якщо погано поводитимешся, то залишу тебе тут. Принаймні так буде безпечніше для мене, — на вустах чоловіка з’явилася скупа посмішка. Реріті розправила плед:
— Не буде. Я собі губи покусаю, ходитимеш з кривавими вустами.
— Ти теж. Невже тебе це аніскілечки не бентежить?
— Ні, на мої вуста не дивляться придворні дами.
Холдер хмикнув. Дівчина наївно вважає, що він переймається думкою придворних дам. Вирішив не розвінчувати ці міфи та вказав рукою на ліжко:
— Твої погрози звучать смішно. Лягай, тебе краще відв’язати, ніж слухати ці залякування. Вважай, вони подіяли.
Дівчина лягла на край ліжка та накрилася пледом, підтягуючи його аж до шиї. Здавалося, вона боялася, що чоловік побачить якийсь пікантний сантиметр її тіла. Простягнула руку й Холдер обмотав її панчохою. Швидко прив’язав до балясини та перевірив на міцність.
— Гадаю витримає твої поривання на волю. Солодких снів! Прийду на світанку, — Холдер направився до виходу та зупинився біля дверей, — Реріті, я сподіваюся ти більше нічого не приховуєш від мене.
— Звісно ні, — її голос прозвучав невпевнено.
Чоловік зрозумів, що це брехня. Вийшов з кімнати й вогняні кулі полетіли за ним, залишаючи дівчину у темряві. Йому хотілося відгадати загадку на ім’я “Реріті”. Цікаво, скільки скелетів вона приховує у своїй шафі. Вранці, як і обіцяв, розв’язав дівчину. Вона, замотавшись у плед, пішла до своєї кімнати.
Холдер сподівався, що полювання налаштує думки в правильне річище. Йому потрібно вигадати, як зруйнувати вікях. Сподівався, що сьогоднішня вечеря з Люсіндою викличе у нього хоч якісь почуття до неї, або графиня покохає його. Тоді можна спробувати зруйнувати вікях ще раз. Не хотілося зізнаватися самому собі, що справжня наречена не Люсінда, а Реріті, з якою він не мав наміру одружуватися.
Собаки спіймали слід якогось звіра й впевнено бігли вперед. Верхи на конях, чоловіки рухалися за ними. Полювання проводилося за старими звичаями, без використання магії. Як і тисячі років тому, використовували стріли та лук. Це заняття сприймалося як розвага і ніхто не ставився до нього серйозно. У неформальній атмосфері джентльмени вирішували важливі справи.
Ліс рідшав і коні пробігли біля озера, що виблискувало з-за дерев. Холдер помітив щось дивне. Дівчина, одягнена у нижню сорочку, стояла біля тарзанки. Вона схопилася за неї рукою, відштовхнулася від берега, здійнялася в повітря та шубовснула в озеро. Одразу випірнула з води й попливла до центру. Світлі пасма волосся зібрані у недбалу гульку здавалися знайомими. Придивившись, герцог впізнав Реріті. Холдер зупинив коня та розвернув його до озера. Граф Нолаф, помітив зміну маршруту герцога та залився дзвінким реготом:
— Герцоге Ордубінський, ви куди? Невже русалка сподобалася?