Глава 6

Він потягнувся і взяв рушника. Розстелив його на килимі. Лагідно схопив ногу Реріті та поклав її на рушник. Обережними рухами витер воду. Дівчина мліла від цих дотиків. Не стримавшись, пирснула від сміху:
— Вперше бачу, щоб герцог мив ноги простолюдинці.
— На жаль, ти не звичайна простолюдинка. Я не хочу, щоб через твої невмілі дії знову постраждали мої ноги. Краще зробити все самому, — він підвівся й підійшов до столу. Схопивши якусь баночку, повернувся назад, — це мазь, яку мені дав цілитель, щоб загоїти рани. Якщо я змащуватиму тільки себе, це не допоможе. Потрібно лікувати й тебе.
Холдер покрутив кришечку та відкрив банку. Вмочивши палець, почав змащувати рани дівчини. Вона сиділа непорушно й навіть боялася дихати. Його рухи. Обережні, лагідні, гарячі. Запалювали у серці полум’я й змушували хвилюватися. Він повільно проводив пальцем по шкірі, викликаючи тремтіння. Дівчина нервово розсміялася:
— Без роботи ти не залишишся. Завжди зможеш змащувати чиїсь рани.
— У мене так добре виходить? — чоловік запитально підняв брову до верху й цим ще більше спантеличив Реріті. Дівчина важко ковтнула:
— Не знаю мені ще не змащували ран.
Герцог закрив кришку та простягнув банку Реріті:
— Тепер змащуватимеш сама. Двічі на день. Рано і ввечері. Дотримуйся цих рекомендацій, мені потрібно, щоб мої ноги загоїлися якнайшвидше. Сподіваюся надалі ти поводитимешся розумніше. Пам’ятай, щоб ти не зробила, воно впливатиме на мене.
Ходдер підійшов до столу та подзвонив у дзвінок. До покоїв зайшов лакей. Герцог навіть не глянувши на нього, розпорядився:
— Поклич Дораті.
Лакей швидко зник за дверима. Холдер схопив червоне яблуко з вази:
— Ти голодна?
— Ні, у мене була ситна вечеря. Навіть м’ясо давали. Сьогодні якесь свято у палаці?
— М’ясо їдять не лише на свята, — чоловік кинув яблуко Реріті. Дівчина потягнулася й спіймала його за кілька сантиметрів від грудей.
— Хто ж так лякає? А якби я його не спіймала?
— То ми б обоє отримали гулю, — Холдер усміхнувся й дівчина подумки зауважила, що усмішка йому пасує, — не переймайся, я перевіряв твою реакцію. Спробуй, смачне яблуко.
Наче на підтвердження своїх слів, чоловік відкусив шматок яблука, яке взяв з кришталевої вази. У двері невпевнено постукали. Холдер сів у крісло:
— Заходьте.
На порозі з’явилася Дораті. Глянула на Реріті та несміливо пройшла до кімнати. Холдер насупив брови:
— Чому Реріті працювала у полі? Це ж одна із найважчих робіт.
— Ви самі наказали, Ваша Світлосте, щоб її менше бачили. Призначити її чиєюсь покоївкою я не можу, адже їй не відомий придворний етикет.
— Нехай працює на кухні. Посуд миє, овочі чистить, тісто місить. Впевнений, там для неї знайдеться робота. І ще. Їй потрібна нова сукня та взуття. Тільки відповідно до розміру. Щоб все зручне та не натирало ноги. Ти несеш повну відповідальність за неї.
— Звісно, Ваша Світлосте! — управителька обдарувала Реріті злісним поглядом, проте кивнула у знак покори. Холдер звернувся до дівчини:
— Якщо тобі щось потрібно, то одразу звертайся до Дораті. Будь-що. М’ясо, сукня, парфуми, панчохи…
— Панчохи потрібні, — нехтуючи всіма правилами Реріті перебила герцога, — ці геть закривавлені. Я спробую їх відіпрати, але нові не завадили б. І парфуми. Зважаючи на останні події, вони мені необхідні.
Дівчина сподівалася, що огри її не знайдуть. Але, задля перестороги, варто маскувати свій запах. Холдер зрозумів усе без слів. Підвівся та взяв свої парфуми. Підійшов до дівчини й оббризкав її з усіх сторін. Дівчина відкинула волосся й підставила шию:
— Можна ще тут. Це на випадок, якщо я зніму сукню.
— Звісно, — чоловік розпилив парфум на шкіру.
Дораті стояла наче вкопана й здивовано дивилася на це дійство. Помітивши її заціпеніння, чоловік заховав парфуми за спину:
— Гадаю, цього досить. Я розпоряджуся, щоб вранці тобі принесли жіночі.
— Дякую, — дівчина невинно змахнула віями й опустила погляд.
Холдер зауважив, що коли вона мовчить, то здається досить милою дівчиною. Уважно спостерігав, як Реріті, тримаючи яблуко та панталони, намагається взяти туфлі. В результаті яблуко випало з рук та покотилося підлогою. Чоловік не витримав:
— Облиш ці кляті туфлі. Ти їх більше не взуєш. Завтра тобі дадуть інші.
Дівчина підняла яблуко і сполоханою птахою вибігла з покоїв. Холдер ще довго дивився на зачинені двері. Реріті не схожа на жодну з дівчат, яких він знав. Проста, щира, наївна. Вона і справді вважає, що йому потрібно повертати кошти за одяг та прихисток. Спочатку, він гадав, дівчина навмисно створила вікях, щоб вийти заміж за багатого чоловіка. Познайомившись ближче, він сумнівався у цьому. Здавалося нею й справді керувало бажання врятуватися від огрів. От тільки огри не переслідуватимуть дівчину через мед. Реріті щось приховувала і він мав намір з’ясувати що саме. Звичним рухом задзеленчав у дзвоник. До покоїв одразу заглянув лакей:
— Поклич Глінкуса.
Вже на ранок Глінкус ошелешив новиною. Наказавши стежити за Реріті, Холдер аж ніяк не сподівався почути те, озвучив гвардієць:
— Реріті спала у ткальні.
— З ким? — чоловік не помітив, як від злості стиснув руки в кулаки.

Холдер не чекав, що на другий день перебування у палаці, вона знайде собі залицяльника. І ще більше не чекав, що дівчина така легковажна. Хоча, обставини склалися на його користь. Сподівався, Реріті розірве вікях навіть не усвідомлюючи цього. Адже, щоб позбутися зв’язку з цією дівкою, існують два способи.
Перший — знайти сильну магиню і створити вікях з нею. Якщо його магія прийме її, то вікях з Реріті зруйнується. Так само і вона могла б створити вікях з іншим магом. Проте вікях не створювався з будь-ким. Холдер вважав дивом, що його магія прийняла Реріті. Адже для вікяху потрібний ще й емоційний зв’язок.
Другий спосіб — необхідний емоційний сплеск та близькість з іншим чоловіком, чи у його випадку з жінкою. У цьому методі він сумнівався, але Аріеллі якось вдалося розірвати вікях, що поєднував їх. Вчора він повернувся з поїздки до Силурії. Там він зустрівся з колишньою нареченою. Вперше, з часу її втечі. Боляче усвідомлювати, що кохана щаслива з іншим. Він не злився на неї, адже з самого початку вона зізналася, що кохає іншого. Герцог наївно вважав, що зможе завоювати її кохання, але помилився.
Холдер насупив брови та очікував відповіді. Йому потрібно позбутися Реріті, яка зайвий раз довела — жінкам не варто довіряти. Глінкус стиснув плечима:
— Не знаю, Ваша Світлосте. Вона вийшла з ткальні сама. Цієї ночі я простежу за нею. Якщо Реріті зустрінеться з чоловіком, я знатиму його ім’я.
— Добре, ми спіймаємо їх на гарячому — головне не заважай їм.
І хоч Холдер переконував себе, що має радіти зі стосунків Реріті, проте не виходило. У думках весь час кружляла картина, як вона втішається в обіймах іншого. Найбільше бісило, що вікях досі прикрашав зап’ястя.
Ці думки відволікали від виступу на показових боях на мечах. Всі дивилися за ним та вловлювали кожний рух, а особливо батько. Регент сидів на підвищені, разом з малолітнім Одріком, спадкоємцем престолу. Чотири трони височіли над ареною, де бився Холдер. Королева-мати відверто нудьгувала, але, як мати спадкоємця, не покидала своє місце на троні.
Через Реріті відчувався біль у ногах, який ускладнював рух. Його суперник, сильний та швидкий Кеннет, вправно завдавав удари. Холдер захищався і навіть йшов в атаку. Для нього було важливо перемогти та показати батьку, що він гідний син. Різкий рух Кеннета й Холдер не встиг зреагувати. Гостре лезо розпороло рукав та залишило легкий слід на шкірі. Кеннет, вражено ахнувши, опустив меч:
— У тебе вікях? Знову?
— Що там таке? — регент підвівся з трону й зацікавлено стежив за подіями на арені, — поранення серйозне?
— Ні, але в Холдера вікях.
Герцог приречено заплющив очі. Це все сталося дуже невчасно. Він сподівався переїхати у герцогство батька та стати намісником. Проте батько сумнівався й обирав між ним та братом. Щойно Кеннет довів свою перевагу не тільки на полі бою. Холдер знову розчарував регента. Тепер герцогства йому не бачити. Він поспішно закрив рукавом зап’ясток, й жбурнув меч на арену:
— Ти виграв! Вітаю!
Розлючений, трішки шкутильгаючи, пішов з арени. Якби не поранені ноги, то він не програв би. Навіть не уявляв, як виплутається з цієї ситуації з вікяхом. Гадав, швидко його розірве і ніхто нічого не знатиме. Холдер не міг представити Реріті своєю нареченою. Шлюб з простолюдинкою не вітається. І, якщо відверто, Реріті далеко до світської леді. Їй не відомі манери, гра на публіку, етикет врешті-решт. Такий союз батько не схвалить. Чоловіку соромно визнати, що його пов’язали вікяхом проти волі. Цей факт кине сумнівну тінь на його магічні можливості.
Він сперся кулаками об стіл у вітальні та намагався щось вигадати. До кімнати зайшов батько й Холдер, випрямившись, винувато опустив голову. Регент зміряв сина сердитим поглядом та сів у крісло. Його довгі руді пасма волосся спадали на груди, а на лоб пронизували дві вертикальні складки, які виникали, коли він злився:
— Що це за історія з вікяхом? Знову з якоюсь силурійкою заручився? Як ти міг? Я ж радив тобі придивитися до доньки графа Монтеріса. Мені потрібно залучитися його підтримкою. Я гадав твій шлюб цьому посприяє. Ти знову мене розчарував.
Ці слова пронизували серце мов осине жало. Холдер намагався робити все, щоб батько ним пишався, але, очевидно, не судилося. Розгубившись, чоловік запанікував:
— Ви не так зрозуміли. Ніякої силурійки немає. Я думав про шлюб з Люсіндою, але не був впевнений, що наша магія сумісна.
— Невже? — складки на лобі зникли й регент помітно пожвавішав, — то перш ніж пропонувати їй заміжжя ти створив з нею вікях? Мудре рішення. Якщо магії не з’єднаються, то дівчина не буде присоромлена. Але, як я бачу, вікях утворився. Сьогодні за вечерею зробиш їй офіційну пропозицію й всім продемонструєте вікях.
Регент підвівся та направився до дверей:
— Після весілля відправишся керувати герцогством.