Глава 3

Ввечері вони дісталися міста. Холдер винайняв пристойні номери у заїжджому дворі та замовив вечерю. Дівчина їла з великим апетитом, нехтуючи етикетом. Схопила курячу ніжку руками, обгризла її до кістки й смачно облизала пальці. Помітивши прискіпливу увагу чоловіка, стиснула плечима:
— У притулку ми не часто їли м’ясо. Якось мені вдалося вполювати перепілку. Ми поділили її на всіх і кожному дістався шматочок. Птиця попалася сухоребра, проте додала каші аромату. Живність, яку вирощує притулок, ріжуть лише на свята, тож у мене сьогодні свято, — дівчина широко посміхнулася.
Холдер слухав її з подивом. Вони з різних світів, яким не судилося перетнутися. Реріті явно не вистачало манер, але водночас вона здавалася щирою. Не ховалася за фальшивою посмішкою та натягнутими розмовами. Закралася підозра, що може й справді вона жила у притулку.
Після вечері Холдер замовив для дівчини ванну. Реріті не могла з’явитися при дворі у такому вигляді. За його наказом гвардієць знайшов і придбав сукню, білизну та черевики. Минуло вже дві години, як Реріті піднялася до свого номера. Холдер сподівався, що цього часу їй вистачило на банні процедури. Став біля дверей її кімнати й несміливо постукав. Навіть не поцікавившись хто, дівчина одразу відчинила.
Її мокрі світлі пасма волосся спадали на плечі, на шкірі виднілися крапельки води, а оголена ключиця приковувала погляд. Чисте від глини обличчя виявилося доволі вродливим. Дівчина замоталася у біле простирадло, яке приховувало одне плече та оголювало інше. Тканина окреслювала вигини спокусливого тіла й Холдер застиг на місці. Він зовсім забув про одяг та взуття, які тримав у руці. Дівчина знітилася, але не схоже, щоб соромилася свого вигляду. Спіймавши здивований погляд чоловіка, вона схрестила руки на животі:
— Добре, що ти прийшов. Я звісно вдячна за вечерю, ванну й цю кімнату, але мені потрібні ще нитки й голка. Знаю, я нахабнію зі своїми проханнями, але мені немає чого одягти. Сукню я випрала, сподіваюся до ранку вона висохне, проте я б хотіла її зашити. Вона, — дівчина сором'язливо опустила погляд, — порвалася у певних місцях.
Холдер, наче отямившись, згадав про одяг. Не відводячи погляду від дівчини, важко ковтнув й простягнув речі:
— Це тобі. Глінкус придбав для тебе сукню, черевики й ще кілька дівчачих дрібничок. Старий одяг можеш викинути.
У дівчини загорівся радісний блиск в очах. На радощах, вона підскочила та обняла Холдера:
— Справді? Дякую, дякую, дякую! Мені ще не дарували нового одягу, носила лише сирітський.
Її долоньки торкнулися спини, маківка опинилася перед носом чоловіка й аромат квітів доносився від волосся. Холдер відзначив, що Реріті не схожа на жодну зі знайомих йому дівчат. Більшість зомліла б від того, що постали перед ним у такому неприпустимому вигляді. Реріті здавалася невимушеною, природною і трішки шаленою. Вона різко відхилилася й прибрала руки від Холдера, який непорушно стояв.
— Вибач. Хельда завжди казала, що мені потрібно бути стриманішою і леді так не поводяться. А як поводяться леді вона не уточнювала, — дівчина втупила погляд на плечі чоловіка, — ой, я тобі камзол намочила.
Реріті доторкнулася пальчиком до мокрих слідів й наче намагалася струсити їх. Облишивши марну справу, махнула рукою:
— Висохне. Зрештою, це лише вода. Покажеш сукню?
Її очі виказували нетерплячість. Чоловік простягнув речі:
— Подивишся сама. Вранці ми вирушаємо до столиці.
Різко розвернувся й пішов до своєї кімнати. Він здавався Реріті розлюченим. Дівчина стиснула плечима й зачинила двері. Звісно він не радий її товариству і цим зайвим витратам на неї. Вона не мала грошей та раділа, що чоловік не озвучив суму, яку вона має повернути. А вона поверне обов’язково.
Дівчина знала, що він не одружиться з нею. Де ж це бачено, щоб син регента одружувався з бідною сиріткою? Так, вона збрехала про вікях, він накладений не тому, що вони ідеальна пара, а виключно через її магію. Щоправда, сподівалася, ненависний знак огра зникне. Її розшукують зовсім не через мед, але здавалося чоловік повірив у цю брехню. Реріті поклала одяг на ліжко й оголила плече. На ньому й досі красувалася зелена квадратна руна з шипами по центру. Дівчина гадала, що вікях з іншим, скасує знак обраної, проте цього не сталося, а отже, вона все ще пов’язана з огром.

Розправила сукню на ліжку. Гарна, скромна і нова! Сподівалася її вистачить надовго. Із захопленням оглядала коричневі туфлі. Невеликі підбори додавали вишуканості, а сріблястий ремінь — родзинки. Не стрималася та взула на ноги. Вони виявилися трішки тісними, але дуже красивими. Заради такої краси, можна і потерпіти. Свої зношені черевики, дівчина поклала вбік. У них уже давно порвалася підошва.
Зняла туфлі й щаслива лягла на ліжко. Взяла панчоху, яку люб'язно приніс Холдер, та прив'язала руку до ніжки ліжка. Звісно, спати у такому положенні не зручно, проте краще так, ніж опинитися в огрів. Відколи у неї з'явилася мітка, огр приходив до неї у сні. Кремезний, з грубими рисами обличчя та великими ручищами кликав її. Вона, не усвідомлюючи, як маріонетка йшла до нього із заплющеними очима. Першого разу отямилася далеко від притулку, а ноги пекли від ходьби та втоми. Довелося повертатися у нічній сорочці, оминаючи людні місця. З того часу Реріті на ніч прив’язувала себе. А потім за нею прийшли огри. Знайшли й вели до огра з її снів. Дівчина раділа, що їй вдалося втекти. Насправді їй не снилися пророчі сни. Вона збрехала Холдеру, щоб приховати свій істинний дар, адже, дізнавшись про нього, він розлютився б ще більше.
Цієї ночі у сні до неї знову прийшов огр. Високий, кремезний та розлючений. Він голими руками трощив дерева, а потім різко розвернувся й глянув на Реріті. Морозний погляд прикував до землі й вона не могла поворухнутися. Брови огра насупилися, а з грудей почувся грізний голос:
— Все одно будеш моя. Куди б ти не втекла, я знайду тебе.
Реріті наче облили крижаною водою і вона прокинулася. Дівчина лежала на підлозі біля дверей. Поклик огра збільшився. У сні Реріті посунула ліжко до дверей і явно намагалася вийти назовні. Раніше такого не траплялося. Рука затерпла й по ній бігали невидимі мурахи.
Дівчина розв’язала руку та повернула ліжко на місце. Вона сподівалася, що після вікяху з іншим ці сни припиняться. Реріті одягнула нову сукню. Тканина щільно огорнула живіт, а груди ледь помістилися у відведене місце. Сукня явно була розрахована для менших розмірів, хоч Реріті не мала зайвої ваги. Тонка талія та пишні груди робили її фігуру схожою на піщаний годинник. Поправивши лінію декольте, дівчина сподівалася мати більш-менш пристойний вигляд. Розчесала волосся пальцями й тужливо згадала про свій гребінець. Взула туфлі й стала терпляче чекати. А терпіння їй завжди не вистачало. Не знала, чи їй спускатися до залу, чи піти до герцога, чи чекати тут. А якщо герцог поїхав і залишив її? Ні, він би так не вчинив, адже вони пов’язані. Чи вчинив би?
Від хвилювання Реріті покусала губи. Вирішила тихенько подивитися чи герцог досі тут. Крадучись, вийшла з кімнати й приклала вухо до дверей номера Холдера. Тихо. Надто тихо й здавалося там нікого немає. Несміливо натиснула на ручку і двері відчинилися. Сонячні промені майже не пробивалися крізь зачинені ставні. У напівтемряві дівчина розгледіла, що хтось лежить на ліжку. Значить не втік!
Розвернувшись, Реріті хотіла повертатися назад, але зупинилася. Вона не бачила, хто спить на ліжку. Можливо, то не Холдер і він уже давно прямує до столиці. Навшпиньках підійшла до чоловіка. Він лежав на спині, вогняне волосся розтріпалося на подушці, а ковдра сповзла з плечей та оголила пружні м’язи грудей та живота. Це точно був Холдер. Доволі вродливий Холдер. Коли він не супив брови, то здавався навіть милим.
Дівчина злякалася своїх думок. Ніякий він не милий. Їй не варто розглядати його та мріяти про більше. Герцог знищить вікях і прожене її геть. Реріті вирішила піти, поки ніхто її тут не побачив. Вона розвернулася та зробила крок вперед. Ноги заплуталися у тканині й дівчина впала на підлогу.
Холдер одразу скинувся на ліжку. Витягнув з-під подушки кинджал та накинувся на Реріті. Він навалився зверху, притиснув дівчину спиною до підлоги й приклав гостре лезо до горла. Придивившись, впізнав Реріті. Наче не вірив побаченому й зіщулив очі:
— Реріті? Ти що тут робиш?