Еш

Двері в кабінет розпахнулися і до дивана рішуче прокульгала дівчина у спортивному одязі. Коротке зелене волосся було так скуйовджено, наче його власниця без перерви чухала потилицю останні три дні. Кинувши на істоту за столом короткий погляд, дівчина швидко відвела очі (не дивно), але більше ніяк огиду не продемонструвала і з полегшенням плюхнулась на диван:

— Добридень, пане психолог.

— Добрий день, шановна панно, але вибачте, я не…

— Я знаю, що зараз не мій час, але я бачу, інший клієнт не прийшов, ну так я поки буду, добре? Справу треба розв’язати якмога скоріше.

— Але…

— Я просто розкажу вам, як все було, ага? Анна сказала, що мені потрібен психолог. Сказала, що я вам все розповім і мені самій все стане ясно, тож послухайте мене, ага? От і добре, — дівчина закинула руки за голову, носком-за-п’ятку скинула кросівки і її ноги перетворилися на риб’ячий хвіст у розкішній мерехтливо-переливчастий лусці. — Я поки так посиджу, добре? Ноги дуже болять. Отже, мене кличуть Еш і я русалка. 

Мабуть, загалом історію почнемо з того, що я професійна мандрівниця. Колись була фрілансером, зараз співпрацюю з журналом «Всесвітній плюх», а також веду власний блог. Я була у всіх океанах. Займаюсь альпінізмом, піднялася вже всіма великими водоспадами. Чимало річок теж пропливла майже до їх джерел. І от минулого року вирішила нарешті дістатися Льодовитого океана. Там якраз мало бути феноменальне полярне сяйво.

— Ого. Вам сподобалось?

— Так, так! Полярне сяйво дуже гарно відбивається на айсбергах — я вам кину посилання на цей допис в блозі. Метеорити, зорі, їх відображення на кризі та воді… Це було фантастично. Але в той день, коли я вже хотіла повертатися — почалося. Ви мене розумієте?

— Ну, е-е… ні.

— Якби ви були русалкою і побачили, що неподалік тоне човен, щоб ви зробили?

— Ну… допоміг би, звісно.

— Отож! Отож! Ви розумієте?! Я просто не могла проплисти повз! — Еш ляснула долоню по підлокітнику. — Хто ж знав, що там буде принц?

— А-а-а, — здається, ситуація стала прояснюватися. — Правило «врятувала — одружуйся», так? Ну, пощастило тому принцю, дуже пощастило, ех. Але він вам не сподобався, так? 

Еш невизначено покрутила долонню в повітрі.

— Спочатку ні. Просто із принципу, бо не подобається мені подібна приреченність. Потім… ну, так. Він добрий, чесний, теж любить мандри, — Еш зітхнула. — Це було весело. Довелося запросити трансформацію хвоста на ноги, а ви знаєте, зараз цим займається йогиня, фанатка стояння на цвяхах, тому певний дискомфорт є, але тоді, з ним, мені майже не доводилося крокувати. Він виявився принцом північної країни, тож у нас були як не лижі, то ковзани, як не верхові олені, то собачі упряжі. Ну і взагалі. Ковзани на замерзлому озері серед гір під полярним сяйвом — то було весело. І глійнтвейн теж. Весілля призначили на цю зиму. Звісно, на мене звалилася певна кількість нових обов'язків, відповідальності, але я подумала, що впораюся.

Помовчали.

— Але це виявилось заважко? 

— Само по собі ні, але потім так склалося, що його запросили у гірський похід. Коли-небудь я теж обов’язково піду, але на той момент вирішила, що недостатньо освоїлася на ногах. Крім того, лижі лижами, але мене теж потягло в нові мандри. Справжні. Важко без цього, розумієте? 

— Е-е.. потенційно розумію.

Еш посовалася, пару раз в задумі ляснула хвостом по дивану.

— Я давно мріяла відвідати безодню. Є потік, котрий може віднести на найглибше дно, провести по ньому і знову вивести на поверхню. Тож домовились, що помандруємо і зустрінемося знову. Я підписала контракт на репортаж, написала анонс в блозі й попливла потоком.

— Сподобалось?

— О, так. Там, внизу, дивовижні місця. Холодно, тиск високий, темно, але риби, що світяться, створюють магічну атмосферу. Я там бачила інших русалок, й у всіх були ділянки на чолі, руках і хвостах, що світилися. Вони здавалися мені такі такими прекрасними і загадковими! А потім… ех… Я побачила вдалині кілька плям світла, і подумала, що там щось не те. Рухи цього світла були наче конвульсії. Звісно, то могла бути пастка. Але ви — от щоб ви зробили, якби думали, що ваш соплемінник в біді?

— Авжеж допоміг би!

— Отже, ви розумієте? Я не могла вчинити інакше. Я підпливла туди, побачила, що якийсь бідолаха заплутався в сітці. Хто ж знав, що то був місцевий принц?!

— Ой-ой.

— Як чудово ви мене розумієте! «Ой-ой» — це точно. І що мені було робити? Він виявився таким, — Еш замислено поклацала пальцями, — глибоким. Вірші, філософські роздуми. Він показав мені підводний храм в печері. Навчив розрізняти дрібні потоки, відчувати їх там, де здавалось би, жодних потоків немає. Ну і в будь-якому випадку, правило про одруження ніхто не скасовував. Це був новий юридичний прецедент, але суспільство вирішило, що доля вище за все. І, як ви розумієте, тепер на мене навалилося вдвічі більше обов'язків!

— Який трикутник!

— Ой, пане докторе, не кажіть мені про трикутник, навіть слово це чути не хочу! Так от, щоб побути на самоті, попливла я в Бермудський трикутник. Там було дійсно цікаво — я скину потім посилання на допис, там є дуже вдалі фото. Різнокольорові блискавки, риби-мутанти, все таке інше. Я дійсно почала заспокоюватись, а потім — ні, ви можете в це повірити?! — неподалек від мене потрапило в аварію НЛО! От щоб ви зробили на моєму місці? Щоб ви зробили, якби знали, що демонстративне невтручання може призвести до важких дипломатичних наслідків? Та й взагалі — живі істоти, шкода, як-не-як.

— Дійсно, дійсно.

— І хто ви думаєте був серед пасажирів?