21

— Капітан, не робіть цього, — прошепотів Малик, коли його привели.

— Чого не робити? — награно здивувався Рід.

А його принцеса загадково посміхнулася, через що юнзі почало здаватися, що вона хоче його зжерти. Так, не цікаві їй тістечка, хлопці значно смачніші.

— Того, що ви задумали, — рішуче відповів Малик.

Принцеса знову посміхнулася.

— Я хотів нареченій квіти подарувати, — теж посміхнувся Рід.

Малик насупився. За квітами можна було й служницю відправити.

— А ще, — таємниче сказав капітан, — мені дуже вже захотілося розповісти тобі, як я з драконом в шахи грав.

Юнга з сумнівом подивився на Дію.

— Грав, грав, спочатку на той жовтий виноград грав. Потім на пояс. Потім… до потім ти ще не доріс, — підтвердила принцеса, але де і коли грав розповідати не стала.

Малик зітхнув.

— Так що я грав з драконом і виграв принцесу, — доповнив розповідь капітан.

— Справді?

— Справді!

— І що тепер? Кому мені про ці шахи розповідати? — здогадливо запитав юнга.

— А хто спитає, — щиро дозволив капітан і махнув рукою в напрямку міста. — Але спочатку квіти.

— Синенькі, — підказала Дія. — Маленькі такі. Не дуже привабливі, але пахнуть так, що відразу в них закохуєшся.

— Фіалки? — спробував вгадати Малик.

— Навряд. Фіалки я знаю. Ці такі зірочками. Дрібненькими такими. Їх дівчата в солом’яних капелюхах продають в порту. З кошиками, — пояснила принцеса.

Малик знову зітхнув, але не став в голос дивуватися забаганкам високородних дівиць. Підозрював, що насправді їй ті квіти не потрібні. Та й продають їх там навесні, в честь морської діви. І вони давно вже відцвіли і всі про них забули до наступної весни.

— Гаразд, — сказав він.

Капітан знову посміхнувся і вручив золоту монету.

— Іди, хлопче, — сказав.

І Малик пішов.

Хто ж знав, що з тим драконом так важко одружитися? І що ж там капітан знову звдумав?

***

— Вкрали! Знову вкрали! Обох!

Служниця, яка забігла в залу, де встигли зібратися посли, які хотіли поговорити про майбутнє весілля, кричала так, що навіть король на підскочив. А поважні посли почали смикатися, врізатися один в одного і лаятися кожен на своїй рідній мові.

— Кого вкрали? — обережно спитав король, коли жінка картинно впала на підлогу і спробувала вдати мертву.

— Так обох, — підвела вона голову і знову лягла.

— Кого обох? — знову спитав король, хоча і так уже здогадався.

— Донечку вашу, — проскиглила служниця, на цей раз навіть голову не піднявши. — І її рятівника. А ще голос там був страшний, що раз їм тут небезпечно, то й не потрібно зоставатися.

— Да? — здивувався король.

Посли стояли, як ховрахи і тільки зрідка кліпали. Можливо боялися, що їх у викраденні запідозрять.

— Да! — рішуче підтвердила служниця, але валятися на підлозі не перестала.

— І хто вкрав? — спитав король. Ніхто ж інший не спитає.

— Дракон, — тоном великомучениці, яка своїми руками намагалася видерти принцесу з пащі того дракона, але не змогла, сказала служниця. І ось тепер вона прибігла сюди помирати. Тому що дракон насправді її геть усю пошматував, хоч того й не видно.

— Це ж треба, — тільки й зміг сказати король.

А посли продовжили зображати ховрахів. А то раптом від них зажадають почути щось розумне? Пораду якусь. Чи попросять допомоги для порятунку тепер вже принцеси і її нареченого. А навіщо воно чужому королівству? І відмовлятися те ще діло, особливо якщо ображати не можна. Ось вони і стояли, щоб не привертати зайвої уваги.

— Так, — сказав король. — Командира варти до мене. Що там за небезпека така, що аж дракон рятує.

І посли напрочуд дружно видихнули. А потім все так же дружно згадали про справи, які не можна відкладати. Тим паче, королю зараз не до них, у нього дочку знову вкрали.

— А іще мені потрібна кава, ті бовдури, які балкон охороняли і взагалі всі, хто на нього заходив, — вирішив король.

Дуже вже йому було цікаво що його краса та надія на цей раз собі надумала і яка саме муха в яке місце її вкусила. Діти — то взагалі дуже складна штука.