17

— І тоді я зрозуміла в якому вигляді біжу по коридору і сховалася за перші ліпші двері, — натхненно розповідала Дія.

Старша нянька, чи хто вона там, звичайно не вірила. Вартовий в літах зі срібною стрічкою на рукаві — теж. Інші вартові старанно дивилися на підлогу. Заспаний майстер-тесляр з учнями взагалі робили вигляд, що вони глухі, сліпі і не здатні нічого розуміти.

Та й вигляд у принцеси був цілком пристойний. По коридору деякі панянки, що вискочили почувши крики, носилися в нічних сорочках і куцих халатиках. Інші хоч і натягли сукню, але зашнурувати самостійно не змогли. Деякі вирішили згадати давні історичні часи і замоталися в ковдри, як ті пустельниці, яких колись привезли на острови в якості подарунка незрозуміло кому. Так що принцеса в вузьких штанях і туніці по коліно була дуже навіть пристойно одягнута. Аж занадто.

— А потім почали стукати і я не змогла вийти, — продовжувала каятися Дія, так заламуючи руки, наче була тією самою провісницею, яка розповіла всьому місту про шторм з землетрусом, а потім зрозуміла, що воно просто наснилося. — І що мені залишалося робити? Тільки лізти в шафу. А спуститися сама я вже не змогла.

Навіть тесляр подивився на шафу з великим сумнівом, але нічого не сказав. Ні про те, а як Дія на ту полицю залізна, ні про як потім закрилася.

Капітан Рід взагалі не розумів для чого ця вистава, але не заважав. Можливо просто традиції.

Та й взагалі, ну ось що могли зробити принцесі? Та й йому, як на те пішло, навіть якщо б це його знайшли в її кімнаті? Дуже швидко їх одружити, не очікуючи тієї дати, в які зійдуться в щось єдине можливості приїзду всіх необхідних гостей?

Капітан тихенько хмикнув і подивився на наречену. Ідея була занадто вже цікава.

— Ну-ну, — погрозливо помахала в його бік пальцем старша нянька, немов думки прочитала.

Дія перервала опис страшного павука, який живе в шафі і сумно зітхнула.

Мабуть ця добра жінка тепер буде ночувати у неї перед дверима. А у Дії теж були якісь цікаві ідеї.

— Може хоч попити каву в якомусь живописному місці нам дозволять? — одними губами запитав капітан.

Принцеса, остаточно забувши про павука, мрійливо посміхнулася.

Добра жінка ще раз погрозила пальцем, підхопила Дію під лікоть і кудись повела.

А капітан зрозумів, що тепер це справа честі. Що він обов’язково придумає як піти на те побачення. І навіть померлого свого романтика воскресить. І якщо знадобиться, насправді викраде принцесу.

І ця ідея теж була цікава, залишилося придумати, як її реалізувати. Адже тепер будуть стежити.

Викрасти дракона, це треба ж.

А якщо ще й в вигляді дракона красти…

Капітан потрусив головою, витрусюючи думки про сумного дракона в білій сукні, прив’язаного до щогли і погодився піти спати в іншу кімнату.

Красти дракона доведеться через декілька днів. Можливо якраз бажання стежити і охороняти у всіх трохи поменшає.

А на ранок капітан дізнався, що його хотіли вбити. Але професійний вбивця помилився вікном і отримав кочергою по носі від нервової жінки.

І чи не хоче капітан, щоб в його кімнаті на розкладних ліжках ночувало декілька вартових?

А якщо під дверима?

Ні, надворі під вікном вони точно будуть. І очей спускати не будуть…

— Щоб по їх очах наступний вбивця потрібне вікно правильно угадав, — пробурчав заспаний Малик, ображений на те, що все пропустив.

— А іще ми вам сильний захист поставим, майже як на королівській спальні, — продовжував радувати і дивувати молодик з підкрученими вусами. Рід так і не зрозумів хто він. Може чийсь секретар. Може помічник. А може взагалі головний королівський маг, просто виглядає молодо.

— Да-да, — покивав капітан. Діло викрадення дракона ускладнювалося. Тут спробуй спочатку самого себе викрасти. Хоча трудності додають цікавості, ну, теоретично.

— І тілоохоронці у вас будуть, — заглянув у зім’ятий листочок в руках безіменний молодик.

— І дзвіночок мені на шию повішаєте, щоб точно не загубився, — додав Рід.

Обличчя молодика осяяло думкою, він витягнув з кишені олівець, почав щось на своєму папірці дописувати, а потім сумно зітхнув і закреслив.

Капітан запідозрив що цей молодик насправді блазень і прийшов розважати дорогого гостя. Але перепитати не ризикнув. Раптом все-таки головний маг, просто такий от дивак, ще образиться. Почуття гумору в нього чи то занадто тонке, чи його взагалі немає. Спробуй розберися.

— Маячок! — нарешті підняв над головою палець цей молодик. — Магічний маяк і захист.

— І десяток вартових, — покивав капітан Рід. Викрадення дракона мало бути дуже складною справою. Куди тій закопаній скрині зі скарбами. — Десяток під двері. Другий під вікно. Головне, щоб знизу не підкопалися і через стіни не пройшли.

Молодик скорботно звів брови над переніссям. Про такі можливості він, мабуть, не задумувався.

— Але ж там буде захист! — осяяло його і він видихнув.

Все-таки в нього почуття гумору взагалі немає, зрозумів капітан.

А дракона потрібно викрадати якнайшвидше. Поки взагалі не замурували вікна і двері до самого весілля. Щоб охороняти було простіше.

Цікаво, Дію там теж замуровують?