16

Двері капітану прийшлося лагодити самостійно.

Ну, як лагодити. Піднапружився, підняв, поставив так, щоб спиралися на стіну і закривали більшу частину дверного отвору і на цьому той ремонт закінчив.

По коридору хтось з тупотом бігав то туди, то сюди.

За стіною чи то лаялися, чи сперечалися, чи жалілися на долю, але все дуже голосно і емоційно. Потім хтось почав командувати. А капітан зрозумів, що це надовго і з бранкою шафи потрібно щось робити. Бо вона собі там все відлежить. А поки люди бігають, вона теж може тихенько вибігти і зробити вигляд, що прийшла на галас.

Логічно ж?

Капітану здавалося, що логічно. Тай в Дії вистачить спритності та нахабства, щоб все вийшло як найкраще. Тому він підійшов до шафи і тихо постукав, так, на всяк випадок. А то мало, ще від несподіванки п’ятою в ніс засвітить, як потім ту травму пояснювати?

Послухавши трохи тишу у відповідь і покосившись на двері, Рід відчинив шафу і таємниче покликав:

— Дія.

Крайня подушка поворушилася і з-під неї визирнула дівчина.

— Давай я допоможу злізти на підлогу і ми подумаємо як влитися в біготню за дверима.

Принцеса хмикнула, але сперечатися не стала. Подушки і решта мотлоху полетіли на підлогу. Потім з шафи висунулись стрункі ноги Дії. Капітан радісно розкрив обійми, щоб ловити. І навіть впіймав, коли за спиною почулося покашлювання.

***

— А потім я побачила його, — страшним шепотом, бо голос сів від несамовитого крику, сказала огрядна дружина барона Залісського.

Дочки цієї дами дружно закивати, хоча когось там побачити могли лише після того, як матінка закричала. В цих покоях було чотири кімнати. Дві для дочок. Одна для матері з батьком (але батько як поїхав перевіряти справи в рідних землях, так там і пропав, тільки листи іноді пише). І іще одна спільна, для прийому гостей. Але ж не вночі і не в такому вигляді.

Хоча від початку вигляд міг бути трохи кращий, а остаточно його зіпсувала кочерга, яку смілива дама, не перестаючи кричати, запустила в гостя. Та ще й попала так вдало, по обличчю, зламавши ніс і ледь не вбивши.

— Він того, честь хотів вкрасти, — зі знанням справи сказала одна з дочок, затягнувши пояс халату, в якому вискочила на крик матері.

— Може вазу? Той чоловік сказав, що вона дорога і щоб ми були з нею обережні, — згадала друга дочка, яка куталася в ковдру.

Всі подивилися на вазу, а бойова матінка проникливо шморгнула розпухлим носом і додала до своєї розповіді:

— Він на мене так подивився, як розбійник в лісі. А потім сказав: «Якась корова». І воно немов саме полетіло з рук.

Присутні подивилися на чоловіка, над яким щось шепотів цілитель. Хтось дивився з сумнівами в тому, що в його голові є хоч якісь мізки. Хто ж каже великій жінці з кочергою щось нехороше про її зовнішність? Хтось з насмішкою. І тільки декілька вартових зі співчуттям, мабуть їм теж прилітало від нервових жінок.

— А я думала, що то миша шарудить, — скромно призналася нервова жінка і ще раз шморгнула.

На чоловіка без мізків подивилися з сумнівом. На мишу він ніяк не тягнув.

— Думаєте це той вбивця? — з азартом спитав хтось із тих, хто заглядав через двері.

— Вбивця? — в бойової матінки навіть голос прорізався.

— А щоб вас, — тихо сказав цілитель і велів. — Несіть його звідси, не помре вже. А виправити його ніс і в підвалі можна.

***

— Я хотів попередити, тому й ліз! Я підслухав! Хто знав, що мене побачить той дурень?! Ви краще в нього спитайте звідки він йшов о такій годині! — доводив молодий чоловік, не звертаючи уваги на цілителя, який прилаштовував на його руку лубок.

У цілителів цієї ночі було напрочуд багато справ.

Третій якраз виходив з кімнати, в якій два поважних чоловіка взяли і отруїлися. І якби дружина одного з них не кинулася його шукати, запідозривши, що він у тої кудлатої покоївки зараз, то отруїлися б до смерті. Найдивніше, що отруїлися чоловіки різними рослинними отрутами і їх знайшли в вині в їх же бокалах.

Ось і думай, вони тут клуб самовбивць вирішили організувати, чи щось настільки не змогли поділити, що захотіли взаємно позбутися конкурента.

— Ну от що за ніч? — з сумом спитав командир вартових і ледь втримався від того, щоб відвісити копняка одному з самовбивць-отруйників. — Не могли десь в місті цим зайнятися?

І був цей командир старий та мудрий. Тому розумів — це лише початок. Він пам’ятав як було весело в палаці, коли король надумав одружитися зі своєю красунею без пам’яті. Як тільки тієї красуні не пробували позбавитися. Які тільки цікаві плани з нещасними випадками не придумували. Кого тільки не запрошували вкоротити її на голову. А які були інтриги з підкиданням в спальню красуні привабливих чоловіків, двох навіть мертвих підкинули.

І хто від цього всього страждав? Ті, хто це все робив. А ще вартові, яким треба було це все разгрібати.

Коротка пам’ять в людей.

Хоч бери і таємно розповідай якійсь пліткарці, що в королівського роду і їх обранців є отой самій захист. Може драконячий, не дарма ж принцесу дракон викрадав. Може щось божественне таємно за них кулачки тримає. А може й предки не дають їх ображати.

І вартовий навіть знав одну підходящу служницю. В якої фігура така, що половина чоловіків в палаці облизується. Але далі облизування мало хто заходить. Тому що таємниці в цій красуні зовсім не тримаються. Навіть якщо через її балакучий язик завтра прибіжить чиясь дружина коси виривати, все одно розпатякає за півдня половині міста.

Талант, як є.