13

Перед королівським палацом теж зібрався натовп. Але він не шумів, льодяників, портретів та сувенірів не продавалося і ніхто не намагався перетнути лінію, яку охороняли вартові. Люди взагалі гордо, а місцями навіть велично стояли по обидва боки проходу. І лише іноді хтось намагався привітно помахати рукою.

Мабуть через це Рід відчував себе засудженим злодієм, якого ведуть на страту. І йому дуже хотілося втекти, а доводилося загадково посміхатися. Посміхатися радісно не вийшло б при всьому бажанні.

А потім був палац. Схожа на побиту міллю ворону жінка, яка радісно кинулася до принцеси і заридала, упавши на коліна. Від цієї жінки шарахнувся не лише Рід. І від принцесиних ніг вартові її відчіпляли дуже обережно. Немов зроби необережний рух і вона кинеться, покусає, когось може на смерть загризе.

І ось в цю саму мить капітан Рід вперше подумав, що ошелешений вигляд батька можливо цього всього не вартий. Та й навіщо йому те королівство здалося? Що він з королівством робити буде?

Хороші думки, але прийшли запізно.

— Нічого, нічого, — прошепотіла Дія, коли дивну тітку таки відчепили від її ніг і кудись повели, обережно придержуючи за руки. Щоб не вирвалася і не втекла, не інакше. — Тут і нормальні люди є. І нормальні не люди.

І посміхнулася, як та щаслива дівчина, котра нарешті знайшла свою долю, ще й саме ту, про яку завжди мріяла.

Рід теж посміхнувся, а що йому ще залишалося робити?

***

Далі все було не так дивно і неочікувано.

Король урочисто подякував капітану Ріду за порятунок дочки з лап кровожерливої істоти.

Кровожерлива істота навіть сльозу видавила, так гарно ця вдячність звучала. Малик, якого так і не відпустили, на відміну від вартових, підозрював, що сльоза з’явилася завдяки тому, що дівчина з усіх сил держала в собі недоречний сміх.

Потім стали дякувати придворні. Потім челядь. Потім на цьому ж місці (а чого кудись ходити і щось відкладати?) був назначений день врочистого свята з балом, подарунками, нагородами і пивом для простих городян. І ледь не назначений день весілля, але якась тітка, на цей раз пухка блондинка, нагадала, що принцесі ще сукню треба шити, жениху теж щось напевно треба, можливо навіть якісь справи закінчити, тай високородних гостей з сусідніх королівств потрібно запросити так, щоб вони точно приїхали. Так що спочатку треба подумати. Бо он в Бушельці скоро свята Старшої Матінки, і їхати на якесь весілля, навіть королівське в цей час нікому не можна. Люди не зрозуміють, а деякі і не простять.

Рід тільки покивав. Над такими проблемами він ніколи не задумувався. Але отримати народне повстання тільки тому, що побував на весіллі, то вже якось занадто.

— У вас буде час передумати і втекти, — прошепотів капітану Малик, коли їх нарешті відпустили відпочивати.

Принцеса подарувала хлопчику дуже лагідну посмішку, але він уже нічого не боявся.

Малик, доречи, був правий. Часу на подумати і щось собі вирішити було тепер багато. У всіх, не лише у капітана Ріда. І якщо «відпочинок» капітана полягав у тому, що з ним приходили знайомитися і щось незрозуміле обіцяти якісь незрозумілі люди (інколи після стуку в двері заходили служниці і питали, чи нічого не потрібно, і це здавалося дивом), то дехто відпочивати навіть так не збирався.

Адже як це можливо, щоб якийсь нещасний морський пройдисвіт одружився за справжньою принцесою?

Правильно, ніяк. Вони вважали, що цей розбійник, якщо він хоч трохи розумний, повинен був тихенько привезти принцесу до їхнього дому, так же тихенько взяти нагороду, скільки не шкода і ще тихіше зникнути, щоб не псувати людям настрій. А цей дурень щось собі придумав. В казки, мабуть, вірить.

Теперь потрібно йому все пояснити і розчарувати. В його віці вірити в казки вже занадто наївно.

Ну, саме це вони один одному доводили, розпиваючи вино і думаючи над планом. Точніше, над ПЛАНОМ!