12

Сьогодні бажаючих посидіти в засідці і відібрати принцесу виявилося набагато менше, ніж вчора. Можливо бажаючі запідозрили, що ніякої принцеси і сьогодні на стежині вони не побачать. Що Рід взагалі буде ходити туди-сюди, туди-сюди, туди-сюди, аж поки остаточно дракону не набридне і бідна ящірка буде готова йому віддати власну дочку, лиш би відчепився. Або розподіл женихів між усіма бажаючими їх настільки вразив. Чи може чорні хмари всіх розлякали. Взагалі на цей раз в засідці сидів один-єдиний чоловік дивної, не місцевої зовнішності.

Цей чоловік важко випав з-за куща. Вклонився майже до землі. Поправив на голові хустку, яка на погляд вартових краще б виглядала на чиїсь тещі. Малюючись затягнув шовковий пояс. І лише після цього заговорив. Швидко-швидко, настільки, що спочатку ніхто навіть не зрозумів, що говорить він на їх рідній мові, просто з акцентом.

Рід трохи послухав, знизав плечима, теж поклонився на всяк випадок і, схопивши принцесу за руку, пішов далі.

Чоловік постояв. Переступив з ноги на ногу, а потім, розштовхуючи вартових, кинувся слідом.

— Як?! — заволав він, схопивши Ріда за вільну долоню.

— Каменепад викличеш, дурень, легенько штовхнув його в спину один з вартових.

— Як?! — не побажав заспокоїтися незрозуміло хто, оббіг Ріда і задкуючи пішов перед ним. — Як ви вмовили дракона? Підкупили? Отруїли? Як?!! Мені дуже потрібно знати. Я ж літопис пишу! Як? Він же буде неповний!

— Пообіцяв одружитись, — чесно відповів Рід, смикнувши навіженого подалі від краю стежки, бо впаде і покотиться собі вниз. Неси його потім до міста, якщо виживе.

— На драконові? — витріщився цей дивак.

Малик загадково хихикнув. Дія ще загадковіше посміхнулася.

— На принцесі, — тоном повним терпіння пояснив капітан.

— Всього лише? — здивувався літописець, а потом засяяв, як новенька золота монета. — Так це ж чудово! Якщо потрібно всього лише пообіцяти одружитися…

— І одружити купу ні в чому не винних чоловіків, — задумливо додав Рід. — Я навіть думав, а де їх взяти? Але вони самі на гору збіглися. Тільки й залишилося дочекатися бажаючих заміж дівчат.

— Справді? — здивувався дивак.

— Справді, — підтвердив Малик. — Половину ночі переконували тих нещасних, що одружитися їм доведеться. Раз пішли на гору і не отримали на горіхи, то тепер тільки сім’ю заводити. Мабуть той дракон жінка і на справді просто мріє бути геніальною свахою, від якої ніхто неодруженим не піде.

— Тому ходити до драконів краще, якщо вже й так дружина є, — додав один з вартових.

— Які дивні створіння, — захоплено сказав літописець. — І як добре, що я до них не дійшов.

— Дуже добре, — погодився Рід, якому зовсім не хотілося знову роздавати рішучим дівчатам нещасних чоловіків.

— Мені потрібно про це написати! — заволав навіжений, підскочив на місці, а потім побіг по стежці так, наче його лавина переслідувала.

— А може тут щось з повітрям? — задумливо спитав Малик. — Ось так надихаєшся і починаєш всілякі дурниці робити.

І з підозрою подивися на капітана. А то одруження з драконом та іще дурниця. Чесне слово. Більшу дурницю ще пошукати треба.

Але капітан навряд погодиться. Він впертий.

Малик зітхнув і пішов далі. І більше їм ніхто так і не зустрівся, до самих воріт в захисній стіні міста. Зате там був цілий натовп зустрічаючих, відтіснений вартовими в сторони. Там навіть сувеніри вже продавали — перекошені фігурки капітана, принцеси і дракона, схожого на розплющеного гусака. Льодяники в вигляді все цієї ж трійці теж встигли приготувати, і хоча були вони схожі на оригінали ще менше, нікого це не зупиняло від покупки. А ще було печиво, глиняні чашки з обличчями і навіть груповий портрет, на якому дракон, принцеса і невідомий молодик зі списом зображали благородне сімейство.

— Тут точно щось таке в повітрі, — тихо сказав Малик, коли йому майже насильно всунули в руки льодяник і радісно потикали в капітана пальцем. В принцесу тикати мабуть не посміли.

Ворота рятівник, принцеса і вартові пройшли під радісні крики, поздоровлення і поради про те, як провести першу шлюбну ніч, щоб потім було що згадувати.

За воротами вже чекав розписний візок і радісно ридаюча нянька принцеси. Коні і супровід дивилися на неї з однаковою підозрою, але не чіпали, мабуть боялися. Ріда ця жінка обійняла так, наче насправді хотіла задушити, але ж свідків забагато. На принцесу накинула покривало, щоб не застудилася і сонце щоб не напекло. Малик це чарівне покривало навіть помацав. Рід спритно підсадив наречену в візок, сів сам, юнга пристроївся коло кучера, і всі поїхали до щасливого майбутнього.

Саме про це урочисто розповідав городянам якийсь галасливий дядько, через слово обіцяючи надвечір безкоштовні бочки з вином і музикантів на три головні площі.

— Це щоб ніхто не додумався збігати, пошукати дохлого дракона, — пробурчав Малик, і кучер якось дивно на нього подивися. — І цей надихався, — зітхнув юнга і вирішив, якщо людям добре, то нехай собі будуть, навіщо їх рятувати?