10

Друга спроба капітана Ріда врятувати принцесу від дракона почалась буденно і майже непомітно. Дехто, хто бачив цей початок взагалі вирішив, що хитромудрий капітан домудрився і тепер його везуть у в’язницю. Ту, що на дальній горі. Інакше навіщо королівська варта?

Але бачив цю процесію і Ріда в якомусь дивному вишитому вовняному плащі мало хто. У всіх були справи. Одні готувалися до весілля, причому частіше весілля дівчини з дальнього кінця вулиці, яку вже й не надіялися видати заміж через її дивні запроси.

Інші сиділи під воротами палацу, чекали прийомної години, бо тепер тільки король міг весілля відмінити. Бо звичаї ж. І занадто багато людей ці весілля чекають, бо хтось пустив плітку, що дракон на кожне притягне безкоштовне вино. Нажаль, ніхто не казав де він його візьме, а королю було не до того.

Найрозумніші вирішили перевірити чи насправді існує звичай через який тепер син, сусід, просто симпатичний хлопець повинен одружитися. Шукати перелік стародавніх звичаїв ці люди пішли в бібліотеку, а вона в місті була багата і щось розшукувати там можна було з півроку.

Так що до свого дракона капітан частково доїхав, частково дійшов без пригод. І навіть Малику на цей раз дертися на гору сподобалося більше, йому не треба було нести шаблю.

***

Побачивши прекрасну дівчину, яка сиділа біла входу в печеру з парасолькою від сонця в руках, капітан сумно зітхнув і спитав:

— І як ти збираєшся ось в цьому по гірській стежці пройти? Ти б ще ходулі взяла.

— Хам, — відповіла прекрасна дівчина. — По стародавньому звичаю наречений повинен наречену на руках донести.

І розкрила віяло, щоб набір був повним, не інакше.

Капітан іще раз подивився на шовкову зелену сукню з відкритими плечима (щоб обгоріли!), потім на шовкові туфельки на досить тонких металевих підборах (щоб точно впасти і вбитися!), на парасольку, яку вітер навіть біля печери смикав то туди, то сюди, а на стежці і зовсім спробує відібрати у дівчини (щоб точно в ущелину впала!).

— Ти знущаєшся, — зрозумів Рід.

— Герої повинні долати перешкоди, — посміхнулася дівчина.

— Добре, я згоден, будемо жити тут, — серйозно кивнув капітан і теж сів на камінь.

Посиділи, помилувалися краєвидом.

— Може ти якісь загадки загадаєш, чи в карти на роздягання пограємо? — спитав капітан. — Мені б твої туфельки відібрати і цю дурнувату парасольку.

— Нема в тобі романтики, — зітхнула принцеса.

— Вчора померла, коли та здоровенна вдовиця за обраним нареченим на щоглу полізла. Я думав так вона там і завалиться, але на щастя чоловік мрії впав раніше.

— Весело ти вечори проводиш.

— Майже половину ночі, — зізнався капітан. — Цікаво, хто розповів тим дівчатам і жінкам про давній звичай?

— Не я, — посміхнулася принцеса, здогадавшись, що за звичай.

— А ще в мене попросили поговорити з драконом і вмовити його наловити нову партію женихів, тому що на всіх не вистачило.

— І ти згодився?

— Сказав, нехай самі шукають собі дракона і вмовляють на що завгодно.

Дія завмерла, трохи посиділа, а потім різко встала.

— Потрібно поспішати, — сказала, склавши парасольку. — А то ж прийдуть. Нехай собі іншого дракона шукають.

І втекла в печеру.

— Жінки дуже дивні створіння, — глибокодумно сказав Малик.

І вартові з ним дружно погодилися.

— А ще вони можуть вирішити, що вас теж мені дракон віддав, — задумливо сказав капітан Рід.

Вартові переглянулися, а потім напрочуд дружно видихнули.

— Ось чому збирали лише одружених, — сказав найстарший з них.

— Наш король дуже мудрий, — додав наймолодший.

— На дочку схожий, — покивав капітан. — Характером.

— А я казав, не потрібна нам та принцеса, — ледь чутно сказав Малик. Але ж капітан не передумає. Та й пізно. Куди тепер від тої принцеси дінешся, особливо, якщо вона дракон?