8

Капітан йшов постукуючи бойовою палицею по долоні. Чи долонею по палиці. Тут як подивитися.

Малик йшов за ним і ніс два меча. Таких собі меча. Рід на них подивився і обізвав металобрухтом, який чи на кладовищі викрали (років зо тридцять тому в моді було прикрашати могили чоловіків, не обов’язково воїнів, мечами, одні замуровували так, що лиш рукоятка стирчала, інші по простому закопували до половини і обкладали камінням), чи на власному горищі знайшли, а туди його затягнула прабабка, підібравши десь в полі, де колись розбійники щось не поділили і дружно перерізали один одного. Про розбійників капітан розповідав натхненно, з подробицями і більшість слухачів йшла бліда-бліда, дехто навіть зеленуватий.

Здоровенний меч першого претендента на врятовану принцесу бовтався на спині парубка, у якого капітан відібрав палицю. І цей тип всю дорогу скаржився. То на те, що меч йому тисне, врізається, кудись не туди б’є. То на життя і нездійсненність мрій, принцеса йому була потрібна, щоб обміняти на корову і одружитися з вдовою корчмаря. А його нехороші розбійники обманули, не сказали, що принцесу доведеться красти у такого чудового капітана. А так би він ніколи. Тай принцеси у капітана нема. То йому погода не подобалася. То супутники. То мотузка, що зв’язувала руки була якась не така. То амулети саме зло. Бо якби не амулет, то як би такий чудовий капітан наловив стільки народу? І взагалі, це нечесно, з амулетом кожен дурень може зупинити, зв’язати у кудись погнати.

— А вп’ятьох нападати чесно? — запитав Малик.

— Нас було троє, — сказав мрійник про корову і корчму. — І мене вони обманули.

— Не сказали в кого принцесу забирати треба, — усміхнувся капітан і знову почав постукувати палицею по долоні.

Бажаючих відібрати королівську дочку після того, як її врятують від дракона, виявилося багатенько. Було навіть декілька найманців, котрим заплатив дивний тип, називавший себе третім королевичем. А так, сьогодні мабуть питні заклади недорахувалися бажаючих напитися. Зате вчора заробили на три дні наперед. Саме там більшість присутніх додумалася до того, що якщо забрати дівчину в дракона важко, то в людини, якій це вдасться, буде легше. Там же вони це діло відмітили і, розпитавши місцевих жителів, запланували місця для засідок. А яким чином вони не зустрілися один з одним до того, як в цих засідках засіли, мабуть, навіть боги не змогли б сказати. Зате декому засідати там було весело — ці розумні люди вирішили, що драконоборство справа не швидка, захопили з собою зігріваюче зілля, яке продавалося в таверні, ковбаси, риби, намикали по дорозі цибулі і петрушки… і попросили капітана не заважати добрим людям. А то в декого дружини, діти, справи, хоч бери й будиночок в цих горах будуй.

— Які дивні люди, — сказав Малик, коли кущі з жонатими і багатодітними драконоборцями були пройдені.

— Мабуть теж хотіли обміняти, — хлюпнув носом мрійник про корову. — А тут ви, ні собі, ні людям. Хоч би сказали, що насправді сьогодні рятувати не будете.

— Ми на розвідку ходили, — гордо сказав Малик.

— Попереджувати треба, — пробурчав мрійник і, здається, остаточно образився. — І чого вас дракон не зжер?

— Так він нікого ще не зжер, — весело сказав один з найманців.

— Мабуть цей, які тільки траву жеруть, — додав молодий купець, котрий сидів в засідці з грошима і довго дивувався, що мішечка срібла малувато за якусь там дівчину.

— Корови траву жеруть, — пояснив мрійник і сумно зітхнув.

— А я казав, треба було до цього дракона придивитися! — голосно заверещав рябий і глухуватий аристократ, котрий погрожував капітану родовим мечем, але так і не справив потрібного враження. — Якщо він корова, то чого всі так бояться, га? Чого? Це не діло! Я буду королю скаржитися!

— З головою у нього теж не все гаразд, — пошепки поділився з Маликом його зброєносець. — Його й відпустили тому, що набрид всім, навіть матінці. А одна відьма сказала, що переляк може його вилікувати. А що може бути страшніше за дракона?

Малик кивнув. Подивився на компанію і сумно зітхнув. Надто вже ця компанія була схожа на бродячий цирк, котрий пограбували, покинувши циркачів посеред дороги, не забувши зв’язати їм руки. Якось воно не дуже в’язалося з героїчним порятунком принцеси. І якщо завтра по засідках порозсідаються нові претенденти.

— Кажуть, король питав, де стільки дурнів взяти, — продовжив шепотіти зброєносець аристократа. — Але виявилося, дурнів в королівстві на всіх драконів вистачить, та ще й з сусідніх  поприбігали.

— Тепер прийдеться їх якось виганяти, — вирішив піддержати цікаву розмову Малик.

— Нехай дракони виганяють. Вони ж їх сюди приманили. Принцесою, — посміхнувся співрозмовник.

— Головне щоб їх додому пустили, — погодився Малик.

Дивна процесія повільно йшла далі, спускалася з гори до міста. Злякала пастуха, який вирішив саме тут овець попасти. Зігнала з куща горобців і двох ворон уже біля самого міста. А потім, під здивованими поглядами варти, пройшла через ворота.

— Давайте хоч пісню заспіваємо, наче так і треба, — сказав мрійник про корову. — А то соромно. Хлопчисько і молодик усіх впіймав.

І не дочекавшись відповіді від братів по сорому, затягнув тужливу пісню по те, що життя штука прекрасна, але не в нього, сироти і бідняка.

Загалом, хороша пісня виявилася. Якби не вона, навряд би так багато народу збіглося подивитися як капітан Рід «жене бранців дракона продавати піратам».

Навіщо капітану знадобилися ці бранці і чому він замість них не забрав принцесу, вирішити народ так і не зумів. Навіть після декількох бійок. Якось воно на погляд народу було нелогічно.