6

Дракон струснувся, піднявши в повітря пилюку, голосно чхнув і почав зменшуватися. Поки Малик міркував про те, чи варто обертатися, щоб роздивитися, що знаходиться за спиною, чи краще спочатку відповзти подалі, дракон став зовсім маленьким, ще кілька разів чхнув, тоненько й тихо, як кішка кока, і з пилу вийшла гола дівчина, чомусь знайома.

— Дія? — недовірливо промовив капітан, навіть опустив руку з шаблею.

— Дія, Дія, — багатозначно підтвердила дівчина.— От думаю, що тобі насамперед відірвати? Голову чи щось менш необхідне для життя?

— Капітане, тікайте, — відчайдушно сказав Малик, нарешті згадавши дівчину, якій капітан програв коня у славному місті Перехрестя. — Вона ж вас уб'є!

— Який кмітливий хлопчик, — похмуро мовила дракониця і зробила крок уперед, на ходу вивуджуючи з повітря шаблю, схожу на капітанську.

Чомусь саме шабля в руках голої дівчини налякала Малика найбільше, і він, більше не роздумуючи, рвонув зі сховища сувоїв. Услід йому мчав жіночий вереск, брязкіт металу об метал і багатоповерхові матюки у виконанні його капітана. Потім там щось почало з гуркотом валитися, від чого здавалося, трясеться вся гора.

Малик відбіг подалі, втиснувся в стіну печери і почав умовляти всіх богів, яких зміг згадати, допомогти вижити Ріду Шаблі. Він їм навіть щось обіцяв, щось таке велике і неясне, але обіцяв щиро, вірячи, що віддасть будь-що. Боги чомусь так і не відгукнулися. Напевно не повірили, чи вирішили, що життя якогось авантюриста того не варте.

Скільки він так простояв, Малик потім згадати не міг. За відчуттями дуже довго. Те, що шум у сховищі сувоїв затих, він помітив не відразу. Потім ще якийсь час думав про те, чи варто туди йти, чи ні? Найімовірніше, капітанові вже нічим не допоможеш. Ображені жінки дуже злі істоти, а вже скривджена жінка-дракон напевно зліша в кілька сотень разів.

Вмовити себе сходити і подивитися все-таки вдалося. Малик тихенько підкрався до сховища, обережно туди зазирнув і побачив дивовижну картину.

Його капітан сидів на одній із порушених полиць і щось писав у розгорнутому сувої, поклавши його на коліно. Навпроти нього сиділа дракониця, одягнена в зелену сукню з незашнурованим корсажем. Дівчина підперла долонею підборіддя і виглядала милою і невинною, як та русалка на старовинній гравюрі, що заманює кораблі на рифи.

— Що далі? — спитав капітан, підморгнувши юнзі, що зайшов у сховище сувоїв.

— Далі мій тато вирушає подорожувати, перед цим талановито розігравши власну смерть і ми, вбиті горем, залишаємося правити, поки наша дитина не підросте і нам теж не набридне, — сказала дракониця.

— Точно набридне?

— Точно. Всім набридає. Дракони взагалі не дуже люблять сидіти на одному місці. І якби не необхідність вирощувати в безпеці потомство, ніхто з цим нещасним королівством зв'язуватися не став. Ти не уявляєш, скільки разів моїм предкам доводилося кидати дітей, які не встигли повністю сформуватися в коконі, через те, що людська армія приходила вбивати злих драконів. Людей дуже багато, і ми зовсім не безсмертні. А дракончика, який не встиг стати цілим, все одно переміщати не можна, він цього не переживе. Їх було не врятувати. Найчастіше батьки, які намагалися їх захистити, також загинули. Нас стало дуже мало, треба було щось робити. Ось мій предок і вигадав.

— Я не дракон, — слушно зауважив капітан.

— Ти ідіот, — припечатала дівчина. — Пройшовши ритуал, ти не просто отримаєш дуже довге життя, а й деякі особливості драконів, крім нього. Значить, теж не зможеш надто довго сидіти на одному місці.

— Не страшно, — усміхнувся Рід.— Я давно відвик сидіти на одному місці. Але це так дивно, дитина, яка росте в коконі.

— Звикнеш, — зітхнула принцеса. — У мене, коли я вперше побачила, істерика почалася. Адже я не знала, що я не людина, і що два перші роки свого життя провела в такому ж коконі, поки не зміцніла і не змогла утримувати форму. Причому людську. Драконом бути легше.

— Гаразд, розберемося. Як каже мій кок, головне щоб дитина росла здоровою.

— Капітане, що ви робите? — несміливо спитав Малик.

— Шлюбний контракт складаємо. Одружуся я, малюк. До речі, люба, я, коли сюди йшов, хотів запропонувати драконові карту скарбів в обмін на принцесу. Тобі випадково не треба?

Дракониця похитала головою. Мовляв, ніколи ти вже не змінишся, і навіть одруження не змусить тебе стати розсудливим і забути про авантюри.

— Сам малював? — спитала глузливо.

— Звичайно, — легко погодився Рід Шабля. — І сам закопував. Правитель Східного Передгір'я досі ці скарби оплакує. Ціла скриня золотих пластин і досить великих каменів. Там є два смарагди в шкіряному мішечку, дуже до твоїх очей підійдуть.

Драконниця хмикнула і посміхнулася. Схоже на капітана вона більше не гнівалася.

І Малик навіть подумав, що тепер все буде добре. Погано він знав людей, як виявилося.