4

— Значить, викупити, — похмуро мовила дівчина, яка вже досить тривалий час непомітно супроводжувала бравого капітана та його зброєносця. — Отримати більше, ніж є. Стояти праворуч біля трону, як спадкоємець, таткові помститися. Ну я тобі покажу, мерзенний спокусник. Але ж обіцяв одружитися, сволота. Будиночок біля моря купити. Із садом. А тепер навіть не згадав… А якби я на нього чекала в тому мерзенному місті?

Картина вимальовувалася так собі. Неіснуючу насправді городяночку було дуже шкода.

Тупнувши зі злості босою ногою по каменю, дівчина зашипіла від болю, спритно спустилася з карниза, через щілини над яким спостерігала за тим, як претендент на звання дурня, що врятує принцесу перебирається через осип, взулася і помчала мститися. Вона поки не знала, що саме зробить, але була впевнена, що з гори Рід Шабля бігтиме з такою швидкістю, яку його корабель не розвиває навіть за найвдалішого вітру.

І те, що пастка була приготовлена ​​саме для нього, провину капітана Шаблі анітрохи не зменшувало. Який хитропродуманий. І навіть не сумнівається, ось що злить. Хоч би трошки посумнівався, посумував, постраждав.

Уявити капітана Шаблю страждаючим за втраченим коханням було важко. Але хоч би вигляд зробив!

Якщо рятуєш чудову незнайомку, а потім програєш їй коня, не повіривши, що ця тендітна дівчина зможе вистрілити з важкого лука і кудись навіть попасти… Якщо тиждень ходиш за нею слідом, підсилаєш хлопчаків з букетами і якогось горлопана з білими голубами… Якщо маєш дурість зізнатися, що шаблю вкрав у власного татуся, а той її, по чутках, знайшов серед скарбів дракона,  що жив у горах недалеко від родового замку і здох від старості… Якщо товкмачиш годинами про неймовірну красу і привабливість, що зводять тебе з розуму... Якщо порівнюєш з клинком і якоюсь екзотичною квіткою… І якщо тобі здаються, не те щоб повіривши, а просто вирішивши, що воно буде принаймні цікаво, а ти замість того, щоб негайно втекти, продовжуєш захоплюватися і обіцяти… То й маєш повернутися, а не пливти рятувати викрадену драконом принцесу! Звернувши на півдорозі після захопленої розповіді про королівські обіцянки зовсім незнайомого і не дуже тверезого чи то афериста, чи то аристократа.

— Безнадійний гад, — припечатала дівчина, грюкнувши долонею по стіні. — Але я в тобі не помилилася. Тепер би зрозуміти добре це, чи не дуже. Я же все складно. А якби помилилася, було би погано, бо почуття, то таке. Ех…

Гора у відповідь тихенько загуркотіла і ілюзія, що приховувала одне з відгалужень печери, зникла.

Капітана Ріда там уже чекала пригода. Зовсім не та, на яку він розраховує.

— Безнадійний розумний гад! Що б з тобою такого поганого зробити?

Вибачаюсь, що так мало — зі світлом біда-печаль сьогодні, на скільки вистачило батареї.