3

— Капітане, — Малик, який учора ввечері несподівано для самого себе з юнги перетворився на зброєносця, сумно покликав людину, що йшла попереду, і штовхнув камінь, що ліз під ноги. — Капітане, навіщо воно вам? Я бачив дракона, він величезний. Його можна вбити, тільки кинувши на нього всю цю гору.

— Значить, я не вбиватиму його, — життєрадісно обізвався капітан Рід, навіщось заглядаючи в прірву зліва.

Малик теж глянув і нічого цікавого там не побачив. Внизу, чіпляючись за верхівки якихось хвойних дерев, повільно та велично повз туман. Мов ілюструючи одну з тих страшних казок, які любив розповідати вечорами кок. Ще вдалечині, між двома схожими на уламки зубів скелями блищало під яскравим сонцем море. Самого сонця поки що видно не було, скелі його затуляли.

Може туман саме від сонця і намагається сховатися? Як у тих страшних казках. А разом із туманом ховається й невідоме чудовисько, ніби драконів для цих гір недостатньо.

Малик хмикнув і труснув головою, розганяючи яскраві видіння, намальовані фантазією.

— Навіщо я тоді вашу шаблю тягну? — ще сумніше запитав юнга та зброєносець в одній особі, вирішивши повернутись до розмови.

Шабля в капітана була важка, з якогось дивного темного металу. Казали, що він її забрав із напівзруйнованого храму, за що тепер служить сплячому богу. І служитиме до кінця свого життя. Брехали напевно. Капітан взагалі богів не дуже любить, і служити їм не стане.

— Традиції, — туманно відповів Рід, відійшовши від прірви. — До дракона належить ходити з мечем та зброєносцем.

— Це шабля, — сказав хлопець і сумно зітхнув.

Йому з самого початку нікуди йти не хотілося, але ж не кинеш капітана. Він своїх людей ніколи не кидає. Чудові види гір, які захоплено розписували члени команди, які бажали підбадьорити Малика, від похмурих думок відволікти не могли. Та й що в них таке чудове? Гори, як гори. Темний камінь, як мереживо ростуть на схилах дерева, дві засніжені вершинивисочіють над своїми товарками. Добре хоч дракон із принцесою вирішив оселитися недалеко від міста. Бо шукай їх потім по всіх горах. Ходи вгору-вниз кілька днів поспіль.

І навіщо капітанові ця принцеса знадобилася?

Обдумавши питання, кілька разів спіткнувшись і переконавшись у своїй тупості, юнга вирішив поставити його Ріду.

— Капітане, навіщо вам принцеса?

Рід зупинився, подивився, примружившись на небо, і задумливо посміхнувся.

— Навіщо? Кажуть, принцеса дуже гарна.

— Гарна?! — обурено заволав юнга. Через якусь дівчину тягнутися в гори до величезного дракона? Та якби вона була хоч найкрасивішою жінкою у світі, Малик би на подібну дурість не погодився. Не зжере її дракон, раз досі не зжер. Що йому більше їсти нема чого? Перестануть до нього ходити різні божевільні, сам поверне, щоби під ногами не плуталася. — Капітане, повернімося. Нехай її хтось інший рятує.

— Ох, малюку, нічого ти не розумієш, — навіть із якимось співчуттям промовив Рід. — Чоловік завжди має намагатися отримати більше, ніж він має зараз. Така його природа і такий шлях. Якщо він одного разу зупиниться на цьому шляху, його життя стане похмурим і нецікавим. Та й не життя це буде, просто марна трата відпущеного долею століття.

Юнга поколупав ногою камінь і сумно глянув на Ріда.

— Капітане, отримати більше можна іншим чином, — впевнено промовив Малик. — Купуйте ще один корабель, або давайте поїдемо до північного моря, або до земель вічного літа. І драконів там немає. Що ви більше ніде дівчини не знайдете? Яка би гарна ця принцеса не була, напевно, десь є дівчина красивіша. Давайте її пошукаємо?

Рід усміхнувся і махнув рукою, пропонуючи йти далі. Стежка над прірвою була зовсім не настільки вузька, як розповідали різні сини благородних батьків. Навіть дві людини за бажання розминуться. Вітри поки що дути не намагалися. Втім, в існуванні цих вітрів дружно засумнівалася вся команда, коли обговорювали майбутній похід до дракона. Звідки їм там взятися? Якщо й подують, то на всьому острові, а не на окремій горі.

— Принцеса не просто гарна, вона в першу чергу принцеса, — повчально сказав Рід, переконавшись, що юнга слухняно пасе слідом. — Отже, її тато король і одружившись з нею, я стану його спадкоємцем. Адже дочки не можуть успадкувати королівство, тільки їхні чоловіки та діти чоловічої статі. А королівство це, по-перше, може бути дуже цікаво. А по-друге... Уявляєш, призначить імператор мого дорогого татуся послом у це королівство. Заходить він у тронну залу, кланяється, піднімає голову, а праворуч біля трону стою я. Як би не помер на місці від несподіванки. Хоча може й не впізнає.

— Капітане, може, ви якимсь іншим способом свого батька вб'єте? Отруїть його, або втопіть. Принцесу вкрав дракон. Його вбити складніше.

— Я не збираюся вбивати дракона, — відмахнувся Рід, милуючись видом на гори, за вершини яких зачепилися хмари. — Намагатися вбити дракона не дуже розумно. Впевнений, щоб урятувати принцесу потрібно зробити щось інше. Якщо пам'ятаєш, Барек розповідав історію своєї батьківщини, а він народився на цьому острові. Принцес тут дракони викрадали і раніше. І їх обов'язково рятували, отже, це можливо.

— Ага, можливо, — невдоволено озвався юнга, поправляючи шаблю. — Тільки нікому не відомо, що для цього треба зробити.

— На місці розберемося, — легковажно сказав капітан і рішуче поліз на кам'яний осип, що перекрив стежку. Зупинився, глянув на похмурого зброєносця і спробував підбадьорити його усмішкою. — Може, я дракону настільки сподобаюся, що він добровільно віддасть мені викрадену дівчину, нічого не зажадавши натомість.

— І бантом перев'яже, як та вдова нашого кота, — буркнув Малик, барвисто уявивши дівчину з синім бантом на шиї. Пам'ятається, кіт репетував і виривався, принцеса, швидше за все теж мовчати не буде.

— У крайньому випадку спробуємо її викупити, — не став сумувати капітан. — Тут головне не повторити помилку шановного купця Далаша і не скупитися. Кажуть, дракони золото люблять, а в мене ціла скриня прихована.