Епілог (продовження). Троє у "Готелі вигнанців" (2)

— Охх… ці діти… — Кармілла тоді почервоніла так, як може червоніти тільки вища демониця, ховаючись у його пір'ї. 

Гелл же навіть не поворухнувся, щоб прикритися повністю. Він лише похмуро звів брову, а в його очах спалахнуло таке суворе янгольське попередження, що дев’ятнадцятирічній нахабі варто було негайно розвертатися на сто вісімдесят градусів і зникати за зачиненими дверима. 

— Кіро, йди пий чай! — пробурчав він. — Ми ще не обговорили юридичні аспекти твого перебування в Сірій зоні без візи!

Я сміючись вискочила в коридор, де Забіяка точив кігті об масивну шафу, а Граф солідно розлігся на порозі.

— Чуєш, собако, — прошипів кіт, зиркнувши на моїх батьків крізь шпарину дверей. — Готуй пелюшки. Наш янгол знову згрішив, я по аурі бачу. Скоро тут буде ще один дрібний напівкровка, який тягатиме мене за вуса, а тебе — за хвоста.

Граф лише коротко гавкнув своїм низьким басом, погоджуючись із вердиктом кота.

… Знову переводжу погляд на Стеллу, яка щось завзято друкує в телефоні. Моє життя в Києві тривало: іспити, кава, настирливий Макс. Але я точно знала, що на вихідних знову розчинюся в повітрі, щоб почути, як у розломі між світами сміється мій батько і як мама знову намагається навчити примарного кота не красти ковбасу на кухні у замку князя пітьми, щоб не дратувати Моргану. 

Я люблю виходити на балкон нашого величезного замку, збудованого батьком, і дивитися на розлом. 

Там, де небо цілувало пекло, народжувався новий день — наш день. Світ був величезним і небезпечним, але зараз, стоячи тут, я точно знала: ми вдома. І це — єдиний закон, який неможливо оскаржити. 

***** 

А в кількох милях від Замку в розломі, на терасі “Готелю вигнанців”, що зависла над безкрайньою прірвою, знову дзвеніли келихи.

— Ну що, колеги? — Люцифер, мружачись від м’якого світла серафима, який так і не знімав свого каптура, підняв свій коньяк. — Експеримент не просто вдався. Він оживив цю застояну систему. Гляньте, який фінал!

— Це не фінал, — тихо відгукнувся небесний, і під його сірою тканиною знову пробігло сріблясте сяйво. 

Він ледь помітно ворухнув пальцями, і в повітрі на мить проявилися контури стародавнього фоліанта — Книги таємниць, куди Разиїл щойно вписав новий розділ. 

— Це прецедент. Еволюція, яку ми запустили під виглядом випадковості. 

Люцифер тільки скривився, згадавши нахабну поведінку цієї “еволюції”.

— Це не просто дитина, якщо хтось досі цього не зрозумів, — небесний обвів поглядом своїх співбесідників. — Ви обоє знаєте, чому консисторія й адміністрація могли вимагати її ліквідації ще в утробі. Вона — генетичний детонатор. У ній світло не бореться з пітьмою, воно там… діє заодно. Якщо вона захоче, зможе розімкнути кільце вічності й просто скасувати наші плани буття як застарілі декорації.

Люцифер на мить перестав усміхатися, згадавши, як його власна сила здригнулася перед цією дівчинкою у кабінеті онука.

— Вона — третя сила, про яку мовчали пророцтва, — додав Азазель, дивлячись на розлом. — Саме тому ми й ризикнули. Бо хтось повинен був це зробити. Світ неприпустимо довго був чорно-білим. Час додати йому трохи платинового блиску, навіть якщо це змусить наші престоли похитнутися.

Глава роду Ашшр, до якого по лінії матері належала і ця дитина двох світів, чий чорний шкіряний костюм мисливця вбирав у себе останні тіні ночі, лише ледь помітно всміхнувся. Він крутив у пальцях порожню гільзу від ефірної голки й дивився туди, де над гірським розломом займався світанок, освячений грішною любов’ю його правнучки й небесного воїна, що стала найсвятішим гріхом їхнього часу.

— Проєкт “Азара” закрито, — вимовив він, і в його голосі вперше за тисячоліття почулося щось схоже на гордість. — Тепер починається реальне життя. І, здається, воно буде набагато цікавішим за наші старі догми.

Троє старих пройдисвітів мовчки допили свій коньяк, дивлячись, як небо, як вірна коханка, цілує пекло на самому краї світу. Сонце сходило над горами, і в його променях білі крила янгола-вигнанця й чорні очі білявої демониці нарешті належали лише їм самим.

Світ змінився. І назад дороги вже немає, бо вони, закохавшись, ризикнули усім. І виграли. А в Азари ще все попереду, але це — вже зовсім інша історія…