Глава 4. Тоді все обійшлося…  

Моргана хотіла щось додати, але цієї миті з нижніх рівнів долинув особливо пронизливий крик, і в повітрі запахло розрядом блискавки — передвісником того, що портал між світами знову відкрився. Вона заломила брову, намагаючись зрозуміти, що відбувається. 

Кармілла ж, подумавши про те, що вже двадцять хвилин не бачить Азари, різко зблідла… 

Тоді все обійшлося лише тому, що вона вміла створювати ілюзії швидше, ніж Моргана встигала моргнути й щось зрозуміти.

Коли повітря в залі маятників здригнулося від розряду, а пронизливий дитячий крик — той самий, що змусив Карміллу збліднути, — вгвинтився у тишу, Моргана вже була на півшляху до арки. Її очі горіли цікавістю мисливця, що відчув поранену здобич.

— Що це за звук, сестро? — Моргана зупинилася, прислухаючись. — Схоже на… птаха? Чи на щось таке, що зазвичай не народжується в цих стінах?

Кармілла відчула, як серце пропустило удар. Азара. Вона мала бути в прихованих покоях, за сімома печатками крові, які не бачить навіть Азазель, та ще й під покровом невидимості. Але портал… портал спрацював як магніт для її юної, ще неприборканої сили.

— Це біси, Моргано. Я ж казала — вони зовсім розперезалися, — Кармілла зробила крок напереріз сестрі, перекриваючи їй огляд.

Вона непомітно стиснула пальці в кулак, і за її спиною, там, де маленька постать у джинсах і яскравому светрі щойно вибігла з марева порталу, згустилася непроглядна пітьма. Кармілла буквально вирізала шматок простору, ховаючи доньку в коконі з власної тіні.

— Ти зблідла, Кармілло. Невже тебе лякає звичайний вереск прислуги? — Моргана підійшла впритул, намагаючись зазирнути за плече сестри.

— Мене лякає твоя цікавість до речей, які тебе не стосуються, — відрізала Кармілла. — Йди до прадіда. Він чекає на звіт про твої успіхи в нижніх колах, княгине пітьми. А я розберуся з цим “птахом” сама.

Моргана ще мить вагалася, ніздрі її тонкого носа затріпотіли, вловлюючи не властивий цитаделі аромат — запах дитячого мила й теплого молока, який на мить пробився крізь сморід сірки. Але Кармілла вчасно викинула хвилю своєї сили, затоплюючи залу запахом розпеченого заліза й полину, перебиваючи всі інші звуки й пахощі.

Коли оксамитовий шлейф Моргани нарешті зник за поворотом, де починались антрацитові сходи, що вели в апартаменти Азазеля, Кармілла майже впала на коліна перед чорним коконом.

— Виходь, вже можна, — видихнула вона.

Тінь розсіялася. Азара стояла перед нею, перелякана, з великими очима, в яких відбивалися вогні пекла. Вона міцно тримала в руках те, що “виловила” з порталу, — маленького плюшевого ведмедика, якого їй колись подарували в клініці піллеглі Діани. 

— Мамо, там було світло… — прошепотіла дівчинка.

— Тссс, — Кармілла притиснула її до себе, ховаючи дитину в обіймах, наче намагаючись втиснути її назад у своє серце. — Зараз ніхто не має знати, що ти тут. Ніхто. Навіть мій прадід. Якщо Моргана дізнається про тебе… вона зробить тебе своєю лялькою. А Азазель… він перетворить тебе на свою зброю.

…Того разу все обійшлося. Кармілла стерла пам'ять прислузі, що бачила дитину, і наклала на портальну залу закляття мовчазного мороку. Але той плюшевий ведмедик, який залишився у Азариній кімнаті, ще довго пах поверхнею у самому центрі цитаделі Ашшур, нагадуючи Карміллі, що її подвійне життя — це тонка нитка над безоднею.

Моргана ж, хоч і пішла тоді, стала ще більш підозрілою. Особливо в питаннях, що стосувалися її молодшої сестри, яка ні в що не ставила саму княгиню пітьми. Бо вона має дуже добрий нюх на чужі таємниці. Навіть якщо ці таємниці мають очі Кармілли.