Глава 4. “Розмова” між сестрами    

— Я стану поряд, а не за тобою, — просичала вперта княгиня пітьми, та він на це вже не звернув уваги. Бо якщо буде справжній бій, дістанеться всім. А ось що робитиме у цьому танці смерті мала демониця, для нього було загадкою. Зважаючи на рівень її демонічної сили, на приємну загадку розраховувати було не варто.

“Кармілло, ти завжди любила з’являтися ефектно, — промайнуло в його голові, коли золота тріщина на стіні розійшлася остаточно. — Але сьогодні ти привела з собою того, кого тут бути не повинно. І я, здається, навіть не проти. Краще згоріти в твоєму вогні, ніж гнити в цьому пекельному болоті з Морганою”.

Нарешті стіна розсипалася світловими пелюстками. У кабінет, де щойно смерділа сірка й вирував банальний сімейний скандал, увійшло те, від чого навіть князь пітьми змушений був затулити очі рукою. В епіцентрі цього сяйва Люціан розгледів дві постаті. Одну він знав до болю в кожній клітині тіла — нестримна Кармілла Ашшр, чия присутність тиснула на простір не гірше за ауру Дідька.

А поруч із нею… Поруч із нею стояв чоловік, чиє світло вимивало з душі Люціана всю темряву, роблячи його вразливим, як людське немовля. Це й був Гелларіель. Її янгол. Той самий янгол, чиї крила колись вирвали з м’ясом, та тепер вони знову були на місці, прикриваючи й Карміллу. Вони розгорнулися за його спиною величезним сліпучим щитом, затуляючи собою весь кабінет, і кожна пір'їна на них здавалася заточеним лезом, готовим розітнути навпіл кожного, хто тільки посміє глянули на неї косо. 

Ех… а ще казав, що ніякої любові! Дурень він, а не янгол небесний…  

Люціан дивився на Карміллу і не міг відвести очей. Вона була прекрасною у своїй люті. Вона була демоницею, якій він програв ще до початку битви, бо жоден трон Еребуса не вартував того погляду, яким вона зараз обмінялася зі своїм янголом. Але він буде битися… бо визнати поразку зараз означало остаточно зникнути. 

— Вечеря подана, Люціане, — почув він спокійний голос Кармілли, в якому проте бриніла ледь стримувана лють. — Сподіваюся, ти не встиг запропонувати моїй доньці десерт?

Міцніше стиснувши кулаки, вищий демон відчув, як під його поглядом Кармілла навіть не здригнулася — вона дивилася крізь нього на доньку. 

— Азаро, з тобою все в порядку? — спитала білява демониця, поки янгол поряд з нею спокійно роздивлявся розтрощений кабінет князя пітьми, наче оцінював масштаб майбутнього клінінгу. 

Гелларіель мовчав, але сама його присутність тиснула на нутрощі демонів, змушуючи їхні серця збиватися з ритму. Його погляд був холодним, як космічний вакуум, і Люціан зрозумів: цей янгол прийшов не з дипломатичними перемовинами, він прийшов забрати своє. 

— Ах… ти ж сука невмивана! — таки не витримала Моргана. — Як ти посміла сюди заявитися?! Янгольська шльондра…  

Її голос зірвався на ультразвуковий вереск, у якому змішалися десятки років замовчуваних ревнощів і приниження від того, що Люціан знову дивиться не на неї. Вона бачила, як її власна імперія руйнується через один погляд сестри, і це було дуже боляче для її пораненого его. 

— А що, демонська шльондра чимось відрізняється? — насмішкувато вигнула брову Кармілла.

Цього княгиня вже не стерпіла, вона кинулася на сестру, на ходу обертаючись у бойову постась: її шкіра вкрилася чорною лускою, а пальці видовжилися у вигнуті кинджали, наповнені отрутою. Повітря в кабінеті розірвалося від спалаху чорної й багряної магії — сестри зіткнулися, перетворюючи залишки розкішних меблів на щепу, а дипломатію — на криваву бійню, з якої вийде лише одна.

— Моргано, зупинись! — гаркнув Люціан, але було пізно: Гелларіель зробив крок вперед, і його крила спалахнули нестерпним вогнем. 

І цей вогонь полетів у бік княгині пітьми…