Глава 3. Янгол іде за своєю дитиною   

Глянувши ще раз на племінницю власної дружини, князь пітьми відчув гострий укол заздрощів. Він, правитель Нижнього світу, мав усе: владу, багатство, свій бізнес, мережу нічних клубів на поверхні, Моргану, яка була найкращою партнеркою в політичних інтригах. Але в нього ніколи не було того, що він відчув, намагаючись поцілувати Азару за секунду до вибуху, яким вона рознесла його кабінет. 

Справжнього життя. Не ілюзії, не імітації, а чистої нестримної енергії буття. Він жив у декораціях, а той клятий янгол встиг пожити у полум’ї, яке мало належати йому. Й ця напівдемониця — результат цього полум’я. 

— Люціане, чому ти мовчиш? Ти тут князь чи підкаблучник моєї сестри? — знову не витерпіла Моргана, яка й так дуже довго трималася. — Ти розумієш, що вона — це кінець? Кінець нашого замку! Якщо консисторія дізнається, що ми знали про неї… 

— Я сказав, стули пельку! — рявкнув він, озираючись довкола себе. — Якщо ти ще раз вимовиш слово “консисторія”, я особисто віддам тебе їм як пожертву. Ти не бачиш, що тут відбувається? Твоя сестра зґвалтувала загальноприйняті правила всесвіту, і нам щойно показали результат!

Він знову глянув на Азару, яка навіть не думала хвилюватися, тільки скоса позирала на Моргану, розуміючи, що ця навіжена може легко вчепитися їй у волосся, а псувати свою розкішну зачіску в її сьогоднішні плани аж ніяк не входило. 

“Якщо її батько справді там, де каже Дідько… то весь цей час ми ходили по мінному полю”, — і Люціан згадав свої нічні “полювання” в Inferno. Скільки разів він бачив схожих дівчат? Жодного разу. Вона була унікальною. Іронія полягала в тому, що він хотів її як коханку, а отримав як політичну бомбу уповільненої дії, яка ще й називає його “старим збоченцем”.

— Старий збоченець? Ну що ж, можливо, вона й права, — прошепотів він, і в його очах промайнуло щось схоже на сум. — Але принаймні я маю смак.

Раптом вібрація стіни стала нестерпною. Люціан відчув, як його власна демонічна суть затремтіла. Та це був не підземний землетрус. Це була зміна реальності, яка готувала перехід для… вищого янгола? Що? Сюди йдуть? Але… хто? Невже хтось із консисторії?!

Тим часом простір розривався, наче стара тканина. Повітря стало настільки чистим, що воно випікало легені демона.

— Діду, — покликав Люціан, не впізнаючи власного голосу. — Ти сказав, що буде вечірка.

Дідько Лисий стояв посеред кабінету, і його очі-вуглинки більше не сміялися. Він дивився на стіну, яка почала плавитися, перетворюючись на рідке золото. Це була не його магія. Це була сила, перед якою схилялися навіть стовпи Еребуса.

— Буде, Люціане. Бо вона йде за своєю донькою не сама. Краще б ти її не чіпав, дурню пекельний… Буде тобі така вечірка, що твій замок доведеться збирати по камінчику в сусідніх вимірах, — Дідько зробив крок до Азари, затуляючи її собою. 

Про всяк випадок. 

Уперше за багато років Люціан побачив на обличчі Діда щось схоже на тривогу за когось іншого.

Сам же князь відчув, як у кабінет вривається холодний, неймовірно чистий вітер, зовсім не той, який народжується над пекельними озерами Нижнього світу. Такий вітер буває тільки на вершинах гір, де небо торкається землі. Але тут, у серці Еребусу, він пах тільки одним. Янголом, який ішов за своєю дитиною. 

Люціан напружився, відчуваючи, як за спиною розгортаються його власні, чорні як ніч шкірясті крила. Вони здавалися йому зараз важкими й неповороткими порівняно з тим світлом, що пробивалося крізь камінь. Він готувався до бою, хоча розум підказував: проти того, хто зараз пробиває стіну, мечі не допоможуть. Адреналін змішувався з передчуттям неминучого фіналу — він завжди знав, що цей день настане, але не думав, що причиною стане поцілунок. 

— Моргано, стань за мною і не відсвічуй, — кинув він дружині. — Бо зараз сюди зайде твоя сестра, і я не впевнений, що вона захоче обійматися.