Глава 2. Вона його не боялася!    

Люціан кинув швидкий погляд на дружину. Моргана стояла зі своєю обгорілою зачіскою, тремтячи від люті. Вона була схожа на облізлу кішку, що шипить на пожежу. У її очах він бачив те ж саме усвідомлення. 

Вона теж зрозуміла. Її молодша сестра, ця “некерована перлина” роду Ашшрів, не просто втекла у світ людей. Вона створила там зброю. Гібрида. Істоту, яка не мала права існувати за жодним з кодексів як консисторії, так і їхньої адміністрації.

— Ти дивишся на неї так само, як колись на мою сестру, Люціане! — отруйною змією прошипіла княгиня пітьми, звузивши очі й граючись вогняними кулями на долонях. — Навіть зараз, коли цей виродок спалив твій офіс, ти пускаєш слину від захоплення!

— Заткнися, Моргано, — обірвав її він, навіть не повернувши голови. — Твоя зачіска — це єдине, що зараз має тебе турбувати. А мене турбує те, що ми щойно стали свідками народження істоти, яка пережує твій родовід і навіть не запитає про сіль.

“Тепер зрозуміло, чому мій Дід напару зі старим Ашшром так панічно її ховали. Вони будували навколо неї стіни з туману й брехні, але вона пробила їх одним ударом серця, — Люціан повільно вирівнявся, відчуваючи, як магія Дідька все ще пече йому спину й… трохи нижче спини. — Вони ховали не просто незаконну дитину. Вони ховали доказ того, що небо з пеклом можуть не просто воювати, а… народжувати щось нове. Щось, що смердить тими клятими ліліями й сіркою одночасно”. 

Люціан почухав рога, вже розуміючи, що ця юна прекрасна демониця була втіленим вироком усьому їхньому устрою. Якби її знайшли раніше, вберегти життя Азари було б набагато важче. А зараз… зараз він повинен її захопити, щоб мати змогу виторгувати собі у неба те, про що він давно мріяв. О, це буде прекрасна валюта! Валюта, від якої крилаті не відмовляться. 

Його думки миттєво перестрибнули на політику. Якщо янголи засікли цей спалах — а вони засікли, бо такий розряд цієї “платинової люті” неможливо приховати навіть у найглибшому підвалі Еребусу, — то пакт про ненапад, який він так дбайливо вибудовував століттями, тепер вартий менше, ніж попіл у його каміні. Люціан роками плів інтриги, щоб утримувати пекло в стані хисткої рівноваги з небом, виторговуючи кожен дюйм впливу, а тепер ця дівчина зруйнувала все за кілька миттєвостей. 

Він будував дамбу, розраховуючи, куди покласти кожен камінь, а Кіра принесла із собою цунамі, яке не просто змило його політичні досягнення, а оголило саму суть його безсилля перед силою, яку неможливо прорахувати. Мирний договір між світлом і темрявою перетворився на сміття, і він розумів: тепер і небо, і пекло почнуть полювання на цю аномалію, а він знову залишиться в ролі того, хто не встиг закрити браму перед бурею. 

Він уявляв обличчя вищих архонтів. Вони, мабуть, уже розгортають свої сувої, готуючи каральні легіони. Для них Азара — це вірус. Помилка в системі. Але для нього… Для Люціана вона була шансом. Він завжди хотів більше влади, ніж мав, а з такою племінницею можна було б торгуватися навіть із Самим.

Він дивився, як вона спокійно жує друге пекельне яблуко, сидячи на підвіконні. Це була вища форма неповаги, яку він коли-небудь бачив. Вона не боялася його. Вона навіть не боялася Дідька Лисого з його віжками. Вона жувала яблуко так, ніби навколо не правителі пекла кричали, а йшов якийсь нецікавий серіал.

“Вона — донька Гелларіеля, вихована непокірною Карміллою, — думав Люціан, і в його душі підіймалася хвиля поваги навпіл із жахом. — Того самого янгола, який зрікся всього заради демониці. Я думав, його просто виперли з неба за гординю, а він виявився надміру людяним для вічності. Він обрав тепло серця демониці Ашшр замість холодного світла”. 

Люціан не знав, куди подівся той крилатий вигнанець, але зараз раптом відчув: цей янгол десь дуже близько. Повітря в кабінеті почало бриніти, наповнюючись вібрацією, від якої пекельна сірка здавалася прісною.