Глава 4. А ось і справжній правитель пекла…  

Моргана, яку оце кольорове непорозуміння назвало істеричкою, зупинилася, важко дихаючи. Вона вдивлялася в обличчя дівчини. 

— Кармілла… Це погляд Кармілли, — нарешті дійшла до неї найбільш очевидна річ. — Але світло звідки?.. Невже те, що казали по кутках про того янгола, правда? Та ні, не може такого бути… Але… це світло Гелларіеля! Ти — дитина того янгола?!

Люціан, нарешті відклеївши ноги від підлоги, тепер зблід. Скандал переростав у політичну катастрофу. Але завершити розмову їм не дали.

Повітря в кабінеті раптом завихрилося кількома смерчами, нагрівшись на кілька десятків градусів, а в епіцентрі смерчів розігрівшись до температури розплавленої сірки. Прямо посеред цього хаосу сформувалася темна тінь, з якої вийшов Дідько Лисий власною демонічною персоною. 

І не просто вийшов, а вийшов дуже розлючений, яким Моргана з Люціаном його давно не бачили. У руках він тримав справжні пекельні віжки, що світилися багряним вогнем і зловісно потріскували.

— Ну що, голуб'ята мої? — по-зміїному просичав він, і його вібруючий голос змусив замовкнути навіть Моргану. — Розігралися? Один вирішив згадати молодість і попорпатися в чужих генах, а інша влаштувала тут базарний день із метанням антикваріату?

Люцифер, з ріг якого летіли чорні іскри, різко змахнув віжками, навіть не стримуючи руку, яка у володаря пекла реально була важкою. Перший удар наздогнав Люціана, діставши того прямо по п’ятій точці й змусивши підскочити на цілий метр, забувши про свою велич. Другий удар — короткий і влучний — оперіщив Моргану по плечах, миттєво приборкуючи її істерику. 

Азара, яка так і сиділа на стільці біля вікна, тепер дививлась другу серію цієї пекельної комедії. Бо цього персонажа вона добре знала! Це був Дід! Той самий Дід, який читав її в дитинстві казки, ставив захисні печатки, щоб її ніхто не знайшов до того часу, поки юна напівдемониця не зможе користуватися власною силою на повну. 

Дід, який подарував їй спорткар… захищав від матері й навіть від прадіда, котрий вважав, що з нею потрібна строгість, а не вседозволеність. І ось тепер він періщить пекельними віжками свого онука і його дружину, офіційних правителів Еребуса. Неймовірно! Це просто неймовірно… 

— Люціане, ти князь чи хтивий підліток? — гаркнув Дідько. — А ти, Моргано, поводишся як дрібна бісівка з привокзального притону! Ану, по лавках розійшлися!

Він повернувся до дівчини, яка спокійно доїдала вже друге яблуко. 

— А ти, Азаро… Тобі я окремо “бант” на вуха накручу за знесені к бісовій матері печатки. 

— Діду, краще не треба згадувати тут прабабцю, бо якщо прийде, то дістанеться й тобі… — майже проскиглив Люціан, тримаючись за місце, куди його “поцілувало” віжками. 

— Матінка не прийде! — відмахнувся Люцифер. — Її саме покликали в гості до янголів, ділитися найсвіжішими плітками, так що… не хвилюйся так. 

Кіра ж лише зухвало посміхнулася. Вона бачила, як “великі правителі” тремтять перед справжнім хазяїном пекла, але він сам, як з’ясувалося, до дрижаків у колінах боїться власну матір, стару демоницю, котра… дружить з янголами. 

“Сюррр! — знову прошепотіла Азара, переводячи погляд з одного учасника цього пекельного шоу на іншого. — Ну й стосунки тут у них…” 

Але несподіванка, як з’ясувалося, чекала на них попереду.

Дідько Лисий раптом завмер, принюхуючись до повітря. Його очі-вуглинки розширилися, і Азара помітила в них… переляк?  

— Гоп-паньки… А ось і гості, яких не чекали. Люціане, сподіваюся, твій замок застрахований від небесного втручання? Бо зараз тут стане дуже… світло й гаряче.

Він подивився на стіну, яка почала вібрувати, наче папір під вогнем, обіцяючи осипатися до ніг попелом. 

Азару, яка досі навіть не ворушилася, сидячи на стільці, щось змусило зістрибнути з нього на підлогу. Вона підібралася, немов готуючись зустріти щось, що може бути вкрай небезпечним, й завмерла.

— Не хвилюйся, мала, — глянув на неї Дідько, ховаючи віжки за пазуху. — Але… починається справжня вечірка, хоч я й чекав її трохи пізніше. І здається, ми в ній — лише масовка.