Глава 3. Старий збоченець і невихована істеричка   

Тим часом розлючена княгиня влетіла в кабінет Люціана, як справжня пекельна фурія. Двері, які ставили тільки минулого тижня, просто винесло разом із завісами. 

— Ти! Нікчемний! Бабій! — закричала вона, заносячи руку для смертельного удару чорним полум'ям.

Але Кіра, яка, знову ж таки, поняття не мала, хто ця навіжена (дружина його чи що?), не стала чекати. Вона викинула зустрічну хвилю платинової енергії. 

Б-а-мц! 

Моргану, яка аж ніяк не чекала нападу, бо думала, що побачить у чоловіковому кабінеті когось із людських дівиць (демониці з’являтися у кабінеті Люціана, знаючи гарячий норов княгині пітьми, остерігалися), відкинуло до порога, а її розкішна висока зачіска враз перетворилася на обгорілу купу клоччя.

— Ти хто така, маленька мерзото?! — прошипіла Моргана, схоплюючись на ноги й дивлячись на неймовірно красиву… 

Що? Демоницю? 

— Ким би я не була, але обзивати себе мерзотою не дозволю нікому! — Азара зробила крок вперед, і від неї війнуло такою знайомою силою роду Ашшр, що Моргана заціпеніла. — Ще раз відкриєш рота — і я спалю тебе разом із твоїми амбіціями, баб-бусенько… 

— Це сила Ашшрів… — прошепотіла Моргана, дивлячись на Люціана. — Хто ця дівка?! Твоя донька? Ти зрадив мене з кимось із наших?! Але… з ким? Не думаю, що Кармілла… 

Почувши ім’я матері, Азара нарешті зрозуміла, хто це такі й куди вона потрапила. Та невже… рідна тітка? І сам князь пітьми, який маскувався під звичайного чоловіка на ім’я Валентин? Теж мені, герой-коханець, пирхнула юна напівдемониця, насторожено стежачи за обома. 

І тут Моргану, яка переводила погляд з князя на його “гостю”, остаточно перемкнуло. Вона, не довго думаючи, схопила масивну бронзову статуетку Бафомета і жбурнула в Люціана. Князь, який не чекав нападу від власної дружини після того, як Кіра зіпсувала їй зачіску, ледь встиг пригнутися. Він мстиво подумав, що дружина зараз займеться суперницею, проте та вирішила, що з дівкою розбереться потім, а поки слід виховати благовірного, який останнім часом геть від рук відбився. 

“Просто сюррр якийсь!” — прошепотіла Азара, зробивши крок назад і приготувавшись спостерігати за розвитком подій. Тим більше, що тікати однаково не було куди. 

— Моргано, заспокойся! Це біологічний експеримент! — кричав Люціан, намотуючи круги навколо масивного дубового столу у спробі втекти від княгині.

Азара тим часом уже майже заспокоїлася, відсунулася разом зі стільцем до вікна, взяла з вази пекельне яблуко і почала його жувати, спостерігаючи за цим високим мистецтвом, як вона вже розуміла, чисто сімейної сварки. 

Князь пітьми, цей великий мисливець, бігав як… як… заєць. Його сила демона набагато перевищувала рівень сили дружини, він міг би за секунди скрутити її, як кажуть люди, у баранячий ріг, але клятва демона, яку він дав при одруженні — ніколи не завдавати шкоди дружині! — перетворювала його на безпорадну мішень для її гніву.

Моргана ж заспокоюватися навіть не планувала. Вона перетворила руку на батіг, випадково знесла люстру прямо Люціану на спину, а потім плюнула енергетичним згустком, який приклеїв його важкі черевики до підлоги. 

“Сюррр! — знову повторила Азара, доїдаючи яблуко. — Ставлю на тітку!..” 

Люціан спробував перетворитися на туман, але дружина пирскнула в нього “святим спреєм” для катувань грішників, змусивши його плотські очі сльозитися, а самого князя — голосно чхати. Від її крику в кутках почали вилуплюватися декоративні ящірки, які кинулися кусати Люціана за що дістануть. 

— Досить! — не витримавши, рявкнула Азара, тріпнувши своєю двоколірною гривою, від чого шибки в кабінеті правителя Еребуса нарешті лопнули. — Ви обидва ідіоти. Ти — старий збоченець, а ти, — вона кивнула Моргані, — просто невихована істеричка. 

Вона раптом згадала, як ще кілька днів тому, побачивши його вперше у нічному клубі, мріяла про такого чоловіка, як Валентин, а зараз, оцінюючи все, що бачили її очі, тільки криво усміхалася, поклавши огризок від яблука на підвіконня.