Глава 4. “Де тебе шукати?”    

Кармілла впивалася нігтями в його спину, саме в ті місця, де колись були крила. Вона відчувала, як під її долонями шкіра починає нагріватися, а… під нею… щось рухається. З кожним його поштовхом, з кожним хриплим видихом вона відчувала, як його янгольська суть регенерує. Вона була для нього джерелом, батареєю, заземленням. Він висмоктував її силу, а вона віддавала її з екстазом, якого досі не відчувала навіть з ним.

І тієї миті, коли їх обох накрило сліпучим спалахом, кабінет просто зник… розчинився… перестав існувати. Повітря розірвалося коротким хлопком, і за спиною Гелларіеля, роздираючи залишки сорочки, вибухнуло світло. 

А потім… потім на весь кабінет, зносячи книжкові полиці, перекидаючи крісла й розбиваючи вщент віконні рами, розвернулися величезні білосніжні крила. Його крила… Вони були більшими за колишні, з металевим срібним відблиском по краях пір’я.

Янгольська сила повернулася до нього стократно, освячена демонською темрявою психіатра Діани Ашшр. 

Хвилина за хвилиною, спливав час. У кабінеті Діани тепер панував хаос: бите скло, розкидані папери, запах її диму і його озону. Вона сама, важко дихаючи, прикрита лише його розірваним піджаком, так і лежала на дивані, який став найближчим свідком їхнього чергового гріха, намагаючись впорядкувати думки, які сполоханими зайцями скакали то в гречку, то до Азари, яку треба терміново рятувати. 

Вона дивилася на нього — і не впізнавала. Або, навпаки, впізнавала дуже добре, просто не поспішала собі в цьому зізнаватися. Бо хотіла продовжити післясмак того, що щойно тут відбулося, ще бодай на кілька хвилин… 

Гелларіель же — оголений до пояса, з величними крилами, що повільно згорталися за його спиною, випромінюючи небезпечне холодне сяйво, — стояв посеред розтрощеного ним же її кабінету й накидав на плечі залишки свого одягу. 

— Де тебе шукати? — коротко запитав, не дивлячись на неї.

— Особняк біля Лаври, — Діана спокійно підвелася і пішла у суміжну кімнату, де в неї була шафа із запасним комплектом одягу, щоб уже за кілька хвилин вийти у строгому брючному костюмі, який анітрохи не нагадував про те, що тут відбулося ще десять хвилин тому. — Ти знаєш це місце. Воно на розломі. 

А потім… Один погляд… усього один короткий погляд на неї, і Кармілла здригнулася. Бо вона знову гостро відчула, що поряд з нею тепер зовсім не Гліб, який прийшов до неї у пошуках допомоги. Це був Гелларіель, який щойно згадав, що його не просто “звільнили з посади”, а вирвали з м'ясом із самої структури світобудови. 

Він дивився на неї як на чудову жінку, яка щойно випадково підірвала його будинок разом із ним самим. Тож за мить без жодного слова він просто… зник. У повітрі почувся короткий тріск, наче хтось зачинив важкі двері, і кабінет спорожнів.

Кармілла лишилася стояти посеред кімнати, хапаючи ротом повітря, якого раптом катастрофічно забракло. 

— Гелларіелю, матір твою в пекло! — не стрималася демониця, але почула у відповідь лише байдужий писк якогось із месенджерів. 

Ні, вона пам’ятала, що він спитав, де її шукати, але ж… але ж потім так нічого й не сказав. Ні коли прийде. Ні чи прийде взагалі. А часу не було зовсім, тобу що їхню дитину потрібно було рятувати ще вчора. 

Вона, психотерапевт Діана Ашшр, яка роками вчила пацієнтів тримати контроль, зараз почувалася як дурне дівчисько, яке кинули на першому ж побаченні після того, як вона виклала всі карти на стіл. Неможливий клятий янгол, якого вона кохала!