Глава 5. Народження аномалії… 

Квартиру залило не природним, а пекельно-білим світлом. Сльоза першородної в кишені її сукні почала пульсувати в такт серцю дитини. Діана відчула, як старі зв'язки з Еребусом, які Дід так старанно ховав, почали відновлюватися самі собою, прошиваючи її тіло розпеченим дротом. Вона знову ставала Карміллою, але Карміллою, яка вже майже була матір’ю. 

Останній поштовх здався їй найважчим. У всій квартирі одночасно перегоріли всі лампочки, а скло на терасі вкрилося павутиною тріщин. Це був момент, коли маска Діани остаточно розсипалася на порох, повертаючи світові Карміллу Ашшр. І тоді дитина закричала, повідомляючи світові про свою появу. 

Це був не звичайний тонкий писк немовляти. Дівчинка закричала так впевнено, наче з першим подихом хотіла ввібрати в себе все повітря, яке було у цій кімнаті. У цьому крику було стільки сили, що шибки на терасі жалібно задзвеніли, а десь у коридорі сама собою відчинилася клямка. 

Маленька Кіра — її Азара — просто заявила, що вона вже тут, і світ мусить із цим рахуватися.

У ту ж мить Сльоза першородної в кишені сукні спалахнула коротким білим розрядом, на секунду висвітливши кожен куток темної вітальні. А десь далеко, у самому серці пекла, Люціан раптово завмер, дивлячись на вино, що безпричинно вихлюпнулося з його кубка прямо на розкішний килим.

Діана, якій хотілося одного  — заснути і проспати цілу вічність, підтягнула маля до себе. Маленьку дівчинку з величезними очима, в яких на одну коротку мить спалахнуло чисте золото, а потім сховалося за глибоким, бездонним фіолетовим кольором Ашшр. Матір здивував колір її волоссячка: на ніжній голівці чергувалися чорні й платиново-білі пасма. 

Ця дитина, вона вже чудово це бачила, була справжнім поєднанням святості й гріха, живим доказом того, що неможливе виявилося можливим. 

— Кіра… — прошепотіла вона, притискаючи доньку до грудей. — Моя маленька Кіра… 

Дівчинка в її руках нарешті затихла, уткнувшись носиком у вологе від поту плече матері. Діана лежала на підлозі серед розбитого скла від плафонів, які полопались один за один, взявши га себе енергетичний сплеск, важко дихаючи й відчуваючи, як тремтять виснажені м’язи. Кімната пахла озоном, горілою проводкою і тими особливими солодкувато-залізними нотками, які завжди залишалися після сильної магії. 

Біль поволі відступив, залишивши після себе тупу ломоту в усьому тілі й неприродну, майже лякаючу ясність думки. Вона торкнулася пальцем крихітного підборіддя доньки, роздивляючись перламутровий відблиск на її шкірі. У цій малій істоті змішалося те, що ніколи не мусило перетинатися: горда пекельна кров Ашшр і сліпуче синє полум’я серафимів. Це була не просто дитина — це був живий вирок усім древнім законам обох світів, і тепер цей вирок лежав на її грудях і тихо сопів маленьким носиком. 

Вона ледь встигла вкрити дитину ковдрою, як відчула, що саркофаг більше не тримає, бо він просто зник, розчинився у всесвіті, як наче його ніколи й не було. Сльоза першородної ввібрала стільки енергії, що тепер сама стала маяком. 

Вона знала, що з цим криком її спокій закінчився назавжди. Тепер вона була не просто втікачкою. Вона була матір'ю істоти, що стоїть над добром і злом. 

— Тепер ми самі, — повторила вона свою головну мантру. — І тепер нам буде ще складніше, але ми повинні впоратися… 

За вікном гроза почала вщухати, залишаючи по собі запах озону — запах її особистого, вистражданого пекла, яке вона щойно перетворила на свій єдиний справжній рай. 

А десь у іншому місті, у простій орендованій квартирі, простий чоловік на ім'я Гліб раптово прокинувся від того, що йому здалося, ніби у всесвіті нарешті щось змінилося, але він не розумів, що саме він відчуває, тож тільки знизав плечима, списавши все на власну втому…