Глава 4. Підготовка до пологів 

Тієї ночі вона вперше за час своєї вагітності плакала. І не просто плакала! Вона вила як поранена вовчиця, здригаючись усім тілом. Потім стомилася, але плакати не припинила й ридала до самого ранку, впиваючись нігтями в подушку, щоб не налякати сусідів. 

Це було зовсім не по-демонськи. Це було… так по-людськи. І це було найболючіше. Кожна сльоза випалювала в ній залишки демонічної гордості, залишаючи лише голу незахищену любов, яка давно вросла в її душу, пройшовши крізь саркофаг, встановлений Дідьком.

Дев'ять місяців промайнули, наче один безкінечний, сповнений дивних відчуттів день. Діана звикала до того, що її тіло більше не належить їй одній — воно стало колискою, яка потребувала спокою, фруктів і нескінченних годин сну. Колишня горда аристократка пекла тепер важко дихала, піднімаючись на другий поверх клініки, і все частіше ловила себе на тому, що просто гладить живіт, забуваючи про недописані звіти.

На останньому тижні, коли кожен рух уже давався з зусиллям, вона нарешті викликала до себе заступницю.

— До пологів лишилося зовсім мало, і я… йду в декрет, Світлано, — їй було незвично це казати, бо демониці ніколи не ходили ні в які декрети, але у людському світі це вважалося нормою. — Справи на столі, ключі в сейфі. Не дзвоніть мені, навіть якщо пекло розверзнеться прямо під вашим офісом, — відрізала вона. 

І в цьому короткому “відрізала” вперше за довгий час проглянула та сама Кармілла, якій було байдуже до всього світу, окрім своєї мети. 

— Сподіваюся, за той час, що мене не буде, ви з усім впораєтеся самостійно. А з чим не впораєтеся, я розберуся потім… 

Заступниця тільки кивнула, подумки радіючи, що вони трішки перепочинуть від перепадів настрою своєї вагітної шефині. 

Останні три дні перед пологами перетворилися на суцільне очікування, коли час плинув повільно й важко. Вона майстерно імітувала для сусідів звичайний декрет: купувала пелюшки, власними руками склала у кутку дитяче ліжечко зі світлого дерева й розклала по поличках маленький одяг, хоча чудово розуміла абсурдність цих приготувань. Дитина всередині була не звичайним немовлям, і ніякі бавовняні комбінезони не захистили б її від того, що могло статися далі. 

Вечорами Діана просто сиділа у темній вітальні, слухаючи гул машин з вулиці й перевіряючи власний захист. Саркофаг, зведений Дідом, із кожним днем ставав тоншим — сила, що росла всередині неї, вимагала виходу, тож усе тріщало по швах, як затісна одежа. Вона відмовилася від пропозиції Світлани найняти приватну акушерку чи лягти в платну клініку під нагляд професорів. Жоден людський лікар не зміг би пояснити, чому в аналізах вагітної жінки періодично зникають пульс чи звичайні біохімічні показники, поступаючись місцем дивним сплескам не зрозумілої для них субстанції. 

…Пологи почалися в грозову ніч. Небо над Оболонню розривалося від блискавок, наче Люціан таки пробив захист і намагався власноруч випалити її квартиру. Діана відмовилася від лікарів. Тільки вона і тиша. Вирішила, що подзвонить у пологовий потім, скаже, що пологи були настільки стрімкими, що вона не встигла. Бо дитину ж треба зареєструвати за правилася цього людського світу. 

Перейми були… болючими, та демониця болю не боялася. Вона відчувала, як усередині прокидається щось неймовірне. Сила Ашшр змішувалася з небесною благодаттю дитини, створюючи енергетичний вихор, який ледь не розривав її тіло на шматки. Саркофаг забуття навколо неї вкрився глибокими тріщинами, крізь які назовні почало прориватися справжнє пекло, яким вона його знала.

— Давай, Азаро... Давай, маленька відьмо... — прошепотіла вона, впиваючись пальцями в простирадла. — Зроби цей вдих!