Глава 6. “Він хоче зробити її своєю постільною іграшкою!”  

— Почекай… Він знає, хто вона така? — Гелларіель, здається, відразу прийняв інформацію про те, що він, виявляється, давно став батьком. — І навіщо вона йому? Невже він має намір нашкодити племінниці власної дружини? Чи… Моргана теж у цій “грі”? 

— Якщо сестра і в “грі”, як ти кажеш, то тільки як розлючена ревнива княгиня пітьми, — Кармілла через своє хвилюванням говорила швидко, намагаючись за короткий час викласти йому більше фактів. — Він відчуває її силу і хоче зробити її своєю постільною іграшкою, зламати її, випити її світло до останньої краплі! Банально, підло, але… факт. 

Кармілла замовкла, ніби з неї вийшло все повітря, і вона не могла більше сказати жодного слова. 

Гелларіель підвівся. У його погляді, де ще хвилину тому був розпач смертної людини, раптом почало розгорятися нещадне полум'я. Повітря навколо нього завібрувало, скло в шафах кабінету вкрилося дрібними тріщинами.

— Люціан… — прогарчав він, і цей звук змусив би здригнутися навіть вищих демонів. — Він завжди ненавидів мене. 

Стиснувши кулаки до хрускоту в суглобах, янгол сам здивувався, коли в кабінеті психотерапевта запахло озоном — передгрозовим повітрям, яке завжди супроводжувало появу вищих сил. Він подивився на Діану. У цьому погляді було все: і минуле кохання, в чому він не зізнавався навіть самому собі, й ненависть до Кармілли, яка вчинила тоді так, як вона вчинила, і батьківський інстинкт, який щойно дізнався, що його дитя в небезпеці. 

— Ти… ти… це важко уявити навіть янголу! — він уже метався по її кабінету, як загнаний звір, намагаючись осмислити те, що звалилось на його голову. — Це просто…  

Він кидав на неї погляди, у яких змішавсмя сметроносний коктейль: впізнавання її тіла, її запаху і той дикий опір чоловіка, який усвідомив, що його колись не просто кохали, а філігранно звабили, змусивши зректися всього, що він вважав єдино правильним, а воно потім виявилося ілюзорним.

Гелларіель не знаходив слів, щоб висловити все те, що зараз відчував, та Діана, перед очима в якої стояла картинка зі скляної кулі пекельної відьми, де князь пітьми намагався елементарно зґвалтувати Азару, тиснучи своєю силою, знову не витримала цієї напруги. Вона смикнулася всім тілом, а потім схопила його за руки, благально дивлячись в очі. 

— Тільки твоя енергія може пройти крізь захист непоміченою! Тільки ти можеш витягти її звідти, поки не стало надто пізно! Благаю тебе, забудемо все, що було між нами… Всі наші помилки, все, що було не так і неправильно… А може… єдино правильно… 

— Кармілло, я… — він запнувся, дивлячись на власні руки, які все ще пахли дезінфектором з моргу, але вже починали випромінювати ледь помітне золотаве марево. 

Його погляд був скляним, розгубленим — він наче намагався вхопитися за залишки свого людського “я”, що стрімко вимивалося небесним світлом. У цю секунду він здавався їй чужим і безнадійно далеким, застиглим між двома світами.

— Врятуй її, янголе! — вигукнула вона, і цей крик став останньою крапкою в житті Гліба Архангельського, патологоанатома, і першим кроком у великій війні, яку пекло запам’ятає назавжди. 

Вона віддавала йому останню зброю — свою вразливість. Якщо він зараз піде, вона залишиться ні з чим, бо її кохання, що колись стало для нього початком кінця, тепер було єдиним, що могло змусити його знову стати воїном.