Розділ 20. Гліб. “Врятуй її, Янголе!”            Глава 1. Демониця боїться зробити цей крок… 

Теперішнє, Нижній світ, Поверхня  

Портал закрився з коротким сухим тріском, наче зламалася обледеніла гілка. Кармілла завмерла, втиснувшись спиною в холодну стіну під’їзду. Тут, у Києві, панувала зима, не те що в Еребусі, де снігу не було ніколи. Вечір першого дня у новому році випльовував у повітря дрібну колючу сніжну крупу, яка миттєво танула на її гарячому після переходу тілі, перетворюючись на брудну пару.

Ніяких вам каштанів, які тягнулися у низьке сіре зимове небо цибатими гілками. Тільки мороз, що вмить остудив її розпашіле від печерного диму обличчя, і запах старого мокрого асфальту. 

Він був там. За десять метрів від неї. 

Гліб сидів на старій, припалій інеєм лавці, згорбившись у своїй сірій куртці, й тримав у пальцях паперовий стаканчик. Він сумно дивився у каламутне зимове небо — туди, де за хмарами ховався рай, який вирвав йому серце разом із пір’ям і жилами.

Кармілла… чи то пак уже Діана відчула, як її власне кохання, змішане з люттю Ашшрів, штовхає її вперед. Хотілося схопити його за плечі, закричати, витрусити з нього те заблоковане консисторією світло. 

Але вона зупинилася. Поглянула на свої руки в чорній шкірі змія-пустотника, відчула на губах присмак грибів Вельзеби й зрозуміла: зараз вона для нього — лише кошмар із плоті й крові. Вона не може розбити його світ так раптово. Не в цій пекельній чешуї.

— Ще не зараз… — прошепотіла вона, і її подих перетворився на хмаринку пари, не бажаючи визнавати, що вона, демониця роду Ашшр, просто… боїться зробити цей крок і підійти до нього.

Вона заплющила очі, фокусуючись на знайомому орієнтирі. Один ривок волі, і молекули її тіла знову розпалися, щоб за мить зібратися в теплій тиші її особняка біля Лаври.

Тут пахло дорогою деревиною й ладаном. Цей аромат долинав із монастирських дворів. А ще — спокоєм, який зараз здавався їй найбільшою брехнею у всесвіті. Кармілла скинула з плечей плащ, повільно опустилася в крісло біля каміна й закрила обличчя руками. Їй треба було всього кілька хвилин. 

Якихось кілька хвилин! Щоб зібрати думки, які розлетілися на друзки, змити з себе пекло і стати тією жінкою, яку він зможе почути, не збожеволівши в першу ж секунду.

Вона сиділа нерухомо, поки вогонь у каміні не догорів до сизого попелу. Магія Ашшрів у її жилах вила, вимагаючи негайної крові й помсти, але материнський інстинкт і страх за Гліба й Кіру змушували її заціпеніти. 

Цей параліч волі став її особистим пеклом на найближчі двадцять чотири години. Світ за вікнами особняка святкував, вибухав салютами й пах мандаринами, а для неї час зупинився, перетворившись на в’язку сіру масу, крізь яку було неможливо пробитися.

…Перші дні нового року для Діани Ашшр минули в стані, який у людей називають гострою реактивною депресією, а в пеклі — тихою люттю безодні. 

Кіра зникла. Зникла! 

Вийшовши зі стін університету, поперлася до того вискочки Валентина прямо перед новорічною ніччю, залишивши матір наодинці з холодним шампанським і передчуттям катастрофи. Діана підняла всі свої канали, перетрусила старі борги демонічних кланів, але спочатку не змогла знайти ні енергетичного сліду, ні бодай якогось натяку на те, куди поділась її донька.  

Вона задіяла кожен свій борг, кожен таємний зв'язок у вищих ешелонах Еребуса, але скрізь натикалася на зачинені двері й липке мовчання. Відчай уже почав перетворюватися на ту небезпечну стадію люті, коли хочеться не плакати, а рознести все довкола до останнього камінчика. І вона вже готова була зробити перший крок…