Глава 4. Що сказала Вельзеба    

Демониця відсахнулася від кулі, тільки її важке дихання залишило плями туману на склі. Вона знала: Люціан відчуває в Азарі щось рідне, щось від крові Ашшрів, але він дуже самовпевнений, щоб зрозуміти, що намагається спокусити племінницю своєї княгині. І це було огидніше за будь-який гріх, який вона бачила досі… 

Але те, що Кармілла побачила на обличчі доньки, змусило її здригнутися. Там не було страху. Жодної сльози, жодного благання. В очах Кіри горів такий відвертий демонічний азарт і чиста лють, що це лякало більше за поведінку Люціана в іпостасі Валентина. 

Кутики її губ ледь помітно сіпнулися в усмішці — це була посмішка Ашшрів перед вирішальним ударом. Вона не пручалася — вона чекала моменту, щоб завдати удару. Її очі пульсували платиновим світлом, яке змішувалося з чорнотою зіниць, утворюючи справжній шторм енергії.

— Дідько… — видихнула Кармілла, і її пальці мимоволі стиснули руків’я меча так, що шкіра, з якої були пошиті її бойові рукавички, затріщала. — Він її зґвалтує або вб’є... Або вона його спопелить, і тоді пекло здригнеться. Якщо Моргана, моя дорога сестричка, дізнається, що її благовірний Люціан розкладає на столі племінницю, про яку вона навіть не здогадується... Вона влаштує вирвані роки і йому, і… всім, хто підвернеться під її гострі кігті. Моя донька грається з вогнем, якого сама ще не розуміє. 

Ця жахлива правда, немов отруєне лезо, проштрикнула свідомість Кармілли: її мала зараз стоїть на межі самознищення, абсолютно впевнена, що зможе приборкати пекельну безодню Люціана одним лише імпульсом свого гарячого гніву. Вона не знала, які безжальні тисячолітні лещата магії й хитрощів ховаються за цією чарівною оболонкою князя. Азара вважала себе мисливицею, як її мати, не помічаючи, що пастка вже зачинилася, і її платиновий вогонь ризикує стати лише черговим пальним для пекельного каміна у володіннях її лицемірного дядька. 

— Моргана ніколи не визнає її за свою племінницю, — прошамкала відьма, знову потягнувшись до кошика з грибами, наче до попкорну в кінотеатрі. — Вона завжди вважатиме її помилкою природи, живим доказом твоєї слабкості, Кармілло. Твоя сестра захоче її стерти, як пляму на білій сукні. І вона намагатиметься робити це з особливою насолодою, щоразу більшою… 

Кармілла різко підвелася. Повітря навколо неї завібрувало від потужного викиду адреналіну й демонської магії Ашшрів. 

— Скільки я тобі винна за це? Гроші, душі, артефакти? Можеш забрати будь-який замок із моїх володінь, щоб не жити ось тут… — вона обвела рукою нутрощі відьминого житла. — Кажи свою ціну.

Вельзеба зупинилася і подивилася на Карміллу з дивним, майже людським сумом. 

— Ти мені нічого не винна, Кармілло. Твій прадід Азазель колись врятував мій корінь, коли Еребус намагалися випалити небесним вогнем під час Великого очищення. Ми з ним закрили цей майбутній гештальт тисячу років тому. Йди. Кров Ашшрів платить за свої борги через покоління. Але знай: ти сама не пройдеш крізь саркофаг Люціана. Він налаштував датчики на твою частоту ще тоді, коли ти втекла з небесним сім’ям в утробі. Ти для його систем — головна ціль, як кажуть на поверхні, намб… наме… ай… номер один, ось… 

Кармілла завмерла біля виходу, де шкіра на завісі знову жалібно здригнулася. 

— Тоді як мені потрапити туди? Як мені витягти її з цього замку, поки вона не спалила і себе, і його? 

Вона вимогливо дивилась на відьму, проте та мовчала.