Глава 6. Люціан змінює правила гри 

Молодша правнука старого Азазеля знала, що Баал, який за прихильність Моргани зробить для неї все, скоріше за все, вже сідлає пекельних коней, і хоча Дід виграв для неї трохи часу, цей гон не зупинити. Кармілла востаннє подивилася на чорні шпилі Еребуса. Вона йшла не просто від переслідувачів — вона йшла у невідомість, де небесний хор замовк, а пекло раптом виставило рахунок. Але настане час, коли рахунок виставить вона. Зараз же вона мусить зробити все, щоб дожити до такої щасливої миті. 

…Тим часом князь пітьми залишився у своєму кабінеті сам. Він стояв посеред розгромленої кімнати, дивлячись на розколотий стіл. Розпач, змішаний з люттю, душив його сильніше за будь-які кайдани. Дід у черговий раз дав йому по носі, принизивши перед підлеглими, виставивши його ображеним недокоханцем, а не грізним правителем.

Він відчував ту саму “мітку сумніву”, яку залишив Люцифер. Вона свербіла під шкірою, нашіптуючи, що кожне його рішення — це помилка. Він хотів кричати, рознести цей замок на шматки, покликати Малфаса, але батько був зайвий у цій грі старих демонів.

— Пекельні віжки… — прошипів Люціан, згадуючи погрозу Діда. — Він знову погрожує мені пекельними віжками, наче я молодий недолугий демонюк, якого треба виховувати, а не князь пітьми, володар цих земель!

Проте насправді він чудово розумів, що програв цей раунд ще до його початку. Його дружина намагалася ним маніпулювати, його дід сміявся йому в обличчя, а генерал бачив його слабкість. Бо хоч він і був князем пітьми, але зараз почувався лише маленькою тінню у великій грі старого Люцифера. Люціан впав у крісло, закривши обличчя руками. Цього вечора пекло перемогло самого князя пекла, і сміх Люцифера все ще відлунював у його скронях. 

І найстрашнішим було те, що він досі відчував той примарний аромат гранатового вина й гіркого диму, який завжди супроводжував Карміллу — запах її непокори, який він мав би випалити з пам'яті понад усе на світі, але який продовжував кликати його слідом за нею у темряву поверхні. 

Що йому залишалося?! Хіба що… зайнятися роботою у середньому світі, де він давно вже хотів створити мережу нічних клубів, через які можна було б непомітно викачувати енергію людських пороків і тримати руку на пульсі кожного, хто намагається сховатися серед смертних.

Люціан повільно підвів голову, і в його погляді замість безсилля спалахнув холодний вогонь демонічного розрахунку. Якщо Кармілла раптом вирішила розчинитися в людському натовпі, він перетворить цей натовп на свої очі й вуха. Він збудує для неї золоту клітку з неону й басів, з якої вона сама прийде до нього, шукаючи порятунку. Клуб Blood and Silk стане одним із перших у цій павутині, і цього разу йому не потрібні будуть легіони, допомога батька чи дозволи діда. 

Бо шукатиме він її не як ловець, а як господар її нового життя. Люціан витер кров із розбитої губи й ледь помітно посміхнувся — полювання не припинилося, воно просто змінило правила. Тіні в кабінеті слухняно завмерли, відчуваючи, що справжній князь щойно повернувся.

Але спочатку йому доведеться знайти Карміллу на поверхні, бо не факт, що вона саме там. І хоч Дід на нього й нападав, Люціан завжди був розумним. І зараз інтуїція йому підказувала, що раз Люцифер так сильно її захищає, значить, він сам міг докласти руку до того, щоб сховати цю непокірну демоницю. А це вже складніше, набагато складніше. Але нічого, він упорається. Слово князя пітьми…